Глибоке розуміння природи свідомості, її місця в системі психічних явищ вимагає чіткої відповіді на поставлене в історії науки питання про співвідношення усвідомлених і неусвідомлених психічних процесів. Різнобарвна тканина психічних процесів і проявів в формі людських діянь і відносин сплетена із різних “ниток” — від вищих ступенів ясності свідомості до глибин несвідомого, що займає велике місце в духовному житті людини. Наприклад, далеко не всі наслідки своїх вчинків ми усвідомлюємо. Багато дій носять автоматизований (машинний) характер. Проте, не дивлячись на виняткову значимість і місце неусвідомлених форм психіки, людина перш за все свідомо існує. Свідомість знаходиться в складному співвідношенні з різноманітними формами неусвідомлених і ірраціональних явищ духу. Вони мають свою структуру, елементи якої зв'язані, як між собою, так і з свідомістю і діями, здійснюючи вплив на них і, в свою чергу зазнаючи їх зворотного впливу. Ми відчуваємо все те, що впливає на нас, але далеко не всі відчуття виявляються фактом нашої свідомості. Багато із них залишається на периферії свідомості або навіть за її межами. Переживання безсвідомих емоційних передчуттів говорить, що за людською формою мільйони років нерозривного єдинства з природою, Космосом. Людина єдина з природою, бо вжилась в її ритм. Не знання, а щось інше, живе і проявляється в наших неусвідомлених передчуттях і почуттях [11, 8]. Слід розрізняти усвідомлені, а до другого — раніше усвідомлені дії. Так, багато наших дій, знаходячись в процесі формування під контролем свідомості, автоматизуються і потім здійснюються вже несвідомо. Сама свідома діяльність людини можлива лише при умові, що максимальне число елементів цієї діяльності здійснюється саме автоматично. [13, 104].
По мірі розвитку дитини проходить поступова автоматизація багатьох функцій. І свідомість звільняється від “піклування” про них. Коли ж неусвідомлення вже автоматизовано насильно попадає у свідомість, остання бореться з цим потоком “непрошених гостей” і часто неспроможна справитися з ним. Це проявляється при наявності різного роду психічних розладів — нав'язливих і беззмістовних ідей, стану тривоги, непоборного і невмотивованого страху. Звичка, машинально розповсюджується на всі види діяльності, в тому числі і на мислення по принципу: мені не хотілося думати, але думалось само собою. Парадокс заключається в тому, що свідоме присутнє і в несвідомих формах духовної активності. При цьому свідомість в більшості випадків може взяти під контроль звичні дії і прискорити, сповільнити або навіть зупинити їх.
Проте не все у несвідомому, як було сказано, є раніше автоматизованим: певна частина несвідомого так і не вступає в світле поле дії свідомого. Саме за рахунок цих непідвласних свідомості психічних явищ, загальне поле психіки виявляється значно ширшим за свідомість.
Цілий ряд теоретиків несвідоме вважають властивістю об'єктів неорганічної природи, які не здатні до свідомого. Невластивим для свідомого є тільки те, що не може мати його по своїй природі. З цієї точки зору несвідомим є рух каменя при падінні, притягання шматка металу до магніту. В цьому випадку несвідоме і свідоме приймається як синонім до поняття живе і неживе. Притримуючись положення про несвідоме і свідоме як якість психічного відображення людиною об'єктивної дійсності, вважається, що подібне тлумачення несвідомого невірне.
Велику увагу несвідомого приділялось і в системі фрейдівського психоаналізу. Фрейдівська концепція несвідомого побудована на основі того, що основною формою несвідомої психіки є інстинкти. Для Фрейда несвідоме є місцем знаходження таємничих едіпових комплексів, канібальних потягів, інстинктів смерті і сексуальних бажань. Всі інстинкти і зв'язані з ними захоплення Фрейд поділяв на дві протилежні групи. Перша група охоплює захоплення “его”, інстинкти смерті, агресивності, руйнування; до другої — відносяться статеві інстинкти, інстинкти життя [12, 48]. Останні, на думку Фрейда, є інстинктами “еросу”. Для першої групи характерні тенденції, які штовхають людський організм до повернення в тваринний стан, навіть в стан неорганічної матерії. Конкретними проявами інстинкту смерті є садизм, мазохізм, для яких характерні агресивність, насильні дії, спрямовані на інших людей і на самих себе. Проявом інстинкту життя є еротичне кохання. Інстинкти володіють таким могутнім зарядом психічної енергії, що не дивлячись на суворі цензурні сторони свідомості, вони проникають в неї в символізуючій формі у вигляді сну, психопатологічних симптомів. Володіючи таким зарядом, інстинкти є по суті незмінними, визначають не тільки життя окремої людини, але й форми і умови розвитку суспільства.
Протилежна концепція інстинктів створена павловською фізіологією вищої нервової діяльності. З точки зору І. П. Павлова, а з цією точкою зору в даний час згідні більшість фізіологів і психологів, інстинкти є складним ланцюжком безумовних рефлексів. Безумовні рефлекси як єдиний акт діяльності живого організму не володіють властивістю психічного відображення. Інстинкти, будучи фізіологічною, а не психічною діяльністю, не породжують тим самим свідомих і несвідомих явищ. Характеристика як свідомого, так і не свідомого може бути дана лише процесам, які зв'язані з психічним відображенням. Такими процесами є умовно-рефлекторна діяльність нервової системи [12, 43].
Важливим є і питання: за яких умов відбувається перетворення несвідомого відображення у свідоме. Виникнення свідомого відображення зовнішніх впливів зв'язане як з характером самих цих впливів, так і з станом нервової системи і органів чуття, які сприймають.
Усвідомлення об'єктивних властивостей зовнішніх впливів і зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності здійснюється у формі відчуттів, сприймань, думок. Але не будь-який зовнішній вплив може стати предметом усвідомленого відображення. Впливи, які викликають безумовну рефлекторну діяльність, і є безпосередньо біологічно значимі для організму, відображаються в формі подразнення. Не будучи предметом психічного відображення, вони тим самим не можуть бути усвідомлені або неусвідомлені.
Щоб біологічно нейтральний подразник міг бути сприйнятий людиною, зовнішній вплив повинен досягати певної сили. Якщо ця сила є недостатньою, подразнення просто не сприймається органами чуття. Воно не тільки не усвідомлюється, але і не відображається в психічній неусвідомленій формі. Стимул не досягає організму, в зв'язку з цим він не може викликати ніякої діяльності, не може виконати ніякої орієнтуючої ролі в поведінці. Останнє характерно для психічного відображення.
Відсутність психічного відображення може бути також результатом втрати нервами властивості проводити в головний мозок збудження від органів чуття при впливі на них подразників достатньої інтенсивності. Цей же результат може бути і при пошкодженні органів чуття, порушення цілісності ока, наприклад, катаракта кришталика, пошкодження зорового нерву, є причиною відсутності сприйняття світлових подразників. Не будучи сприйнятим, ці впливи не можуть бути усвідомлені.
Сприйняття і усвідомлення зовнішніх впливів може бути відсутнім і тоді, коли дія нервової системи є нормальною і сила подразника є достатньою, щоб викликати подразнення. В цьому випадку несприйняття подразника пояснюється внутрішньою динамікою нервових процесів збудження і гальмування. Це звільнення великих півкуль від інших дій організму досягається як шляхом звільнення подразників, які не мають відношення до даної діяльності, так і є результатом внутрішньої взаємодії процесів подразнення і гальмування. В результаті таких процесів в корі головного мозку створюється центр збудження, який гальмує діяльність інших нервових клітин. Такий центр І. П. Павлов назвав центром оптимального збудження.
Багато і розумного, і ірраціонального як і в житті окремої людини, так і в цілій історії. Несвідоме проявляється дуже різноманітно, в тому числі і у вигляді інформації, яка нагромаджується у вигляді неусвідомленого досвіду і осідає в пам’яті людини. Але не забудемо про те, що людина — це перш за все свідома істота. Не тільки її думки, але і емоції пронизані свідомістю. І сутність (основа) свідомості і самосвідомості – не в пасивних потугах веління, загнаних в глухий кут безсвідомого наслідування необхідності, а в силі рефлексивного, вільного, свідомого діяння, що змінює обставини (і самого суб’єкта діяльності) відповідно до об’єктивних можливостей тих (і другого), але у відповідності до образу мети, винайденої, придуманої, поставленої цим “другим”, цим суб’єктом свідомості і самосвідомості [11, 17].
