У розв'язанні проблеми про національну самобутність філософської спадщини Київської Русі вирішальну роль відіграло з'ясування характеру між Руссю і Візантією, в першу чергу в сфері культурних контактів.Прицьому не слід абсолютизувати, як це нерідко робилося, ні впливу візантійської культури на руську, як мало не єдиного джерела її становлення, ні заперечення цього впливу. Для руських діячів культури характерний вибірковий підхід до перекладу праць, що входять до загального фонду візантійської культури, посилений інтерес до патристики не сучасного їм, а більш раннього, так званого “македонського” періоду. Таким чином, творче використання досягнень античної і візантійської філософії, поєднання на Русі Біблійних, Ветхозавітних текстів, створювало широкий теоретичний фон для розвитку давньоруської філософії.

Найбільш відомими античними мислителями на Русі були Арістотель іПлатон.Через їх перекладну спадщину читач отримував інформацію про тлумачення таких фундаментальних філософських категорій, як “сутність”, “природа”, “випадковість”, “кількість”, “якість”, “відношення” тощо.

Серед найвидатніших популяризованих перекладачів пам'яток слід назвати логічний трактат з Ізборника 1073р., “Шестоднев”Іоанна, “Хроніку” Іоанна Палами.

Найбільший вплив на філософію Київської Русі серед античних джерел мала філософія неоплатонізму, який найглибше перегукувався з християнською моделлю світу (пор. неоплатонічну тріаду “єдине — розум — душа” і християнську Трійцю). Взагалі ж у цілому філософська думка Київської Русі постає як поле панування об'єктивного ідеалізму.

Поряд з давньорусько-візантійськими зв'язками значну роль у становленні філософської думки Київської Русі відігравала взаємодія культур давньої Русі і Болгарії. Світоглядною настановою, з якої виходили давньоруські і болгарські діячі культури, є передусім усвідомлення себе членами єдиної спільності слов'ян, якій вони і адресують продукти своєї творчості. На думку Б. А. Рибакова іA.I. Рогова, наслідки знайомства з давньоболгарською культурно-філософською спадщиною відчутні в “Повісті минулих літ”.

Болгарська культурно-філософська традиція реалізується і через апокрифи, так звані “болгарські байки”, що входили в коло читання богомолів [1].

До нашого часу дійшла лише маленька частка реального багатства духовного життя наших далеких предків. Оригінальні ж за походженням і змістом твори діячів давньоруської культури складають ледве 1% пам'яток Київської Русі, що збереглися. Однак переважання перекладної літератури в книжковому фонді давньоруського суспільства зовсім не свідчить про нібито “вторинний”, “неоригінальний” характер вітчизняної культури. Просто традиціонізм мислення того часу передбачав характерний для середньовічних авторів спосіб викладу власних ідей у вигляді зібрання думок авторитетів. Значимість твору давньоруського книжника визначалась авторитетністю джерел, на які спирається автор.

Компіляція, як своєрідний метод побудови творів, підкреслене прагнення до систематизації і класифікації обумовлюють надзвичайну поширеність у давньоруській культурі творів типу енциклопедій, у яких містилися відомості з різних галузей знання, почерпнуті з найрізноманітніших джерел, починаючи від Святого Писання і закінчуючи античними авторами.

Важливе значення в активному включенні давньої Русі в культурну взаємодію з сучасним і середньовічним світом серед інших факторів мало прийняття на Русі християнства. Воно суттєво вплинуло і на характер давньоруської філософської думки. Однак проникнення християнського світогляду неправомірно пов'язувати з одноразовою акцією. Довгі роки досить типовим для пам'яток Київської Русі було недопустиме, з позицій канону, використання неканонічної, апокрифної літератури. У сфері ідеологіїроль сил, що протистояли християнству, беруть на себе залишки дохристиянських найдавніших вірувань корінного населення. Це протистояння, на думку B. C. Горського, виражалось “у системі світорозуміння, що отримало на Русі найменування двовір'я, яке було нічим іншим, як своєрідним продуктом релігійної світоглядності творчості, що відбувалось на основі “креолізації”, тобто накладення християнської моделі світу і моделі, відпрацьованої в культурі східних слов'ян у більш ранній період” [4].

Давньоруська філософія, залишаючись теїстичною за формою, навряд чи була повністю теологічною. Переважаюча політична спрямованість культури визначала її тематичну своєрідність, що пов'язувалась з питаннями обґрунтування політики і виявилась в галузі філософії історії.

Давньоруську літературу, писав Д. С. Лихачев, “можна розглянути як літературу однієї теми і одного сюжету. Цей сюжет - світова історія, і ця тема - смисл людського життя”. До того ж, звертає на себе увагу (у пам'ятках Київської Русі) відсутність, а пізніше і до XVII ст. — слабка вираженість схоластики в її типових середньовічних нормах [20].