Суспільна свідомість має складну, розгалужену структуру. Поділяються її багатогранні рівні, форми. По-перше, з точки зору носія, суб'єкта поділяють індивідуальне, групове (класове, національне та ін. ), суспільне, загальнолюдське. По-друге, з точки зору конкретно-історичного підходу - міфологічна, релігійна, філософська; за епохами - антична, середньовічна тощо. По-третє, виходячи з різних форм діяльності, у процесі яких виробляється, чи сфер діяльності, у межах яких складається - екологічна, економічна, правова, політична, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова. По-четверте, за рівнем та глибиною проникнення у дійсність - буденна та теоретична. Буденна свідомість має форми: емпіричну свідомість (складається у процесі пізнання) і суспільну психологію (формується у ході оціночного відображення дійсності). Теоретична свідомість має відповідно форми: наука та суспільна ідеологія. Суспільна психологія також має складну структуру - психічний склад, до якого належить соціальний характер, соціальні звички. Звичаї та психічні стани: соціальні настрої, відчуття, розумонастрої. Усі форми та види суспільної свідомості мають величезне значення у духовному та суспільному житті [13: 522].

Андрущенко В. П., в свою чергу виділяє таку структуру суспільної свідомості: індивідуальна ( суспільна ) свідомість і безпосередньо суспільна свідомість; емпірична ( здоровий глузд ) і теоретична суспільна відомість; суспільна психологія та ідеологія. Виділення зазначених елементів має умовний характер, що припустимо лише на рівні теоретичного аналізу цього суперечливого феномену.

Індивідуальна свідомість – це духовний світ кожної особистості. В ньому індивідуальним чином виявляються найбільш суттєві особливості дуовного життя суспільсв, риси, пов’язані з своєрідністю життєвого шляху, пізнання, культури та виховання даної особистості. Індивідуальна свідомість формується на основі засвоєння сукупності знань, культури, цінностей норм, здобутих людством у процесі історичної еволюції.

Емпіричну свідомість часто називають повсякденною свідомістю або здоровим глуздом. Вона включає накопичений за віки емпіричний досвід та знання; норми та уявлення, що складаються в повсякденному житті; усну народну творчість, зафіксовану в приказках, казках, анекдотах тощо. Здоровий глузд, як правило, вдовольняється оціколю і узагальненям фктів повсякденного житя, концентрує знання в судженях, забезпечує успішну поведінку і діяльність людей у межах відносно сталих, стандартних обстави.

Теоретична свідомість – сукупність поглядів, щро узагальнюють широкий спектр явищ і фактів дійсності узгоджених між собою певним рівнем систематизації, послідовності, логіки та пов’язаних з філософсько – світоглядними принципами і настановами. Вона забезпечує орієнтацію діяльності людини, грунтується на суспільно – історичній практиці, узагальнює її досвід, розвиває його, моделює нове знання, що випереджає розвиток дійсності і постає чинником її формоутворення. [1: 300 – 301].

Своєрідні характеристики притаманні і таким відносно самостійним елементам суспільної свідомості, як суспільна психологія та ідеологія. Суспільну психологію часто називають ще масовою свідомістю [11: 161]

Суспільна психологія – сфера емоційної свідомості. Почуття в ній передують розуму, пристрасті переживання ( задоволеня, незадоволення, страх, гнів, радість, здивування, любов, сором тощо ) підміняють раціонально обгрунтовані доводи здорового глузду чи науки.

Інша доля в ідеології. Якщо ще в недавньому минулому її роль гіпертрофувалась, то в сучасних умовах явно недооцінюється. Ідеологія - це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Безумовно згубне для духовного життя людини та суспільства устремління підмінити ідеологією усі інші форми суспільної свідомості або безумовно підкорити їх їй. Але не менш згубно устремління взагалі відмовитись від ідеології. в суспільному житті. Ідеологія слугує своєрідним механізмом приведення ідей в дію, активізації людей. Відмова, від такого механізму перешкоджає нормальному суспільному розвитку, консолідації зусиль людей. Недостатньо виробити ефективну програму виходу суспільства з кризи, потрібно, щоб вона відбивала реальні інтереси соціальних суб'єктів, оволоділа розумом людей [13: 522 – 523].