Таким чином, проблема духовних основ суспільства потребує ґрунтовних досліджень. На сучасному етапі філософська наука фіксує надзвичайно багато визначень таких термінів як «духовність», «культура», «духовний світ ососбистості», «світогляд», «свідомість». Усі вони так чи інакше фіксують певні прояви, чи ознаки даного поняття, але жодне з них не є універсальним. Цьому перешкоджають і соціодинамічні процеси в суспільстві, і широке коло проблем, яке охоплюють дані поняття.

На нашу думку, прийнятним є визначеня культури як сукупності матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством, специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений продуктами матеріальної і духовної праці, спосіб життєдіяльності людини з освоєнням світу, міру ставлення людини до себе, суспільства, природи.

Хоча західні філософи вбачають примат духовного культурі, на наш погляд, це не зовсім відповідає дійсності. Свідченням цього є розуміння свідомості як продукту всесвітньої історії, результат багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності багатьох поколінь людей.

Соціальне і біологічне у природі людини, в генеалогії свідомості тісно переплетені. Сам по собі мозок, яким він виходить «із рук природи», не може мислити «по-людськи». Він стає органом людської свідомості тоді, коли людина залучається досуспільного життя. На певному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція з домінуючого фактора перетворилася на другорядний, і визначальну роль тут стала відігравати духовно-суспільна діяльність людини.

Варто наголосити, що виникнення свідомості як соціально-культурного явища безпосередньо пов'язане з мовою. Свідомості поза мовою не існує. Набуваючи завдяки мові відносної незалежності від практики, свідомість випереджає практичну дію, формує саму ідеальну мету.

Розглянувши структуру та функції свідомості, ми дійшли висновку, що свідомість пронизує всю людську діяльність, є необхідною умовою її організації та відтворення.

Системою, в середині якої народжується і функціонує свідомість, є специфічно людський спосіб буття у світі, взаємодія зі світом. Здійснюючи практично перетворюючу діяльність, людина створює другу природу, людське середовище існування, будує форми спілкуваня і соціальні організації, втілює культуру, тобто витворює культуру.

Таким чином свідомість виступає, як програмування специфічно людської спільної діяльності, для створення і розвитку форм культур. Вона виконує функцію соціальої пам'яті людства, виробляючи певні схеми відтворення накопиченого людством досвіду.

Тому, ми вважаємо, що до проблемної ситуації людина підходить, орієнтуючись на певні норми свідомості, в яких закріплений і відображений досвід культури — пізнавальної, моральної і т. д.

Людина розглядає і оцінює дану ситуацію з позиції тих, чи інших норм, виступаючиїх носієм. Здійснюючи оцінку ситуації, людина змушена фіксувати своє ставлення до дійсності, а отже і усвідомлювати саму себе як суб'єкта цієї дійсності. Вписуючи свою поведінку в систему спілкування і спільної діяльності з іншими людьми, керуючись існуючими вже тут колективними нормами, людина розвиває у собі здатність керувати і регулювати свою поведінку вже самостійно.

Саме зростання ролі людини як суб'єкта суспільних відносин, на наш погляд, зумовлює функціонування і збагачення духовного життя суспільства.

Поняття духовного життя суспільства включає в себе всі процеси і явища, пов'язані з духовною сферою людей: сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень. Духовне життя суспільства охоплює світ і деального разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, анціями, народами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ. Основа духовного життя — духовний світ людини — її духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального ісуспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.

Духовна культура як елемент духовного життя, суспільних і духовних відносин, включає в себе певну систему знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм традицій в органічній єдності з соціальною гуманістичною значимою діяльністю людей щодо освоєння, творення буття. Духовна культура створюється діяльністю соціальних суб'єктів і спрямована на перетворення суспільного буття, розвиток сутнісних сил людини, зокрема її духовності, їх всебічну реалізацію. Цінності духовної культури є діалектичною єдністю національного та загальнолюдського. Вона неможлива як без цінностей конкретної національної культури, так і без загальнонаціональних цінностей.

Ціннісний зміст духовної культури може виступати рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий потенціал такої культури грунтується на загальній системі цінностей, вироблених людством протягом своєї історії.

Таким чином, духовне життя суспільства є надзвичайно важливим елементом його життєдіяльності. Його багатогранність включає в себе духовне виробництво, суспільну свідомість і духовну культуру. Кожен з цих елементів має свою структуру, зміст, форми розвитку.

В основі розвитку духовного життя суспільства лежить духовне виробництво, яке постає насамперед як виробництво свідомості.

Основним суб'єктом духовного життя суспільства є людина, особистість.

Якщо культура характеризує розвиток людини як суспільної істоти, як суб'єкта діяльності, то треба визнати, що в суспільстві культура присутня всюди, хоча поняття культури і супільства не співпадають. Але ж і людина відрізняється від суспільства, хоч і немає такої області суспільного життя, де не було б людини.

Ефективність процесу утвердження духовної культури, реазації потенціалу особистості і суспільне зумовлені насамперед не зовнішніми обставинами, а, головним чином, внутрішньою активною діяльністю людини, працею її душі, власними почуттями і переживаннями кожної індивідуальності.