Поняття духовності стосовно категорії духу має кілька смислових відтінків. По-перше, духовність виступає як смисловий еквівалент категорії духу, репрезентируючи всю змістовну наповненість феномена духовного, але при цьому несе в собі відому інтерпретацію, а саме: позначає дух як людське надбання. Тобто поняття духовності, охоплюючи всю область духовних явищ, визначає дух як характеристику людини і його існування. По-друге дух (феномен духовного) охоплює надзвичайно широкий спектр різних явищ - від конкретних духовних утворень (знання, ідеал, ціль і ін. ) до об’ектованих, предметних і соціально - інституційних форм духовного життя. У цій широкій предметній області поняття духовності виділяє особливий зріз, фіксує питання про сутність людського духу, вичленовує проблему духовного розвитку людини як специфічної форми його самовизначення у світі Отже, у категорії духовності як особливій формі думки, акцент переміщається з вивчення різноманітних проявів духу на дослідження його сутності, на розгляд його в якості особливої складової людського способу буття.
Варто виділити ще один значеннєвий відтінок поняття духовності, що воно придбало в російській культурній традиції. Духовність у ній розумілася як свого роду ідеал (особливий “максимум” чи “досконалий вид”) духовного розвитку людини.
Оскільки ж дух з'являється в горизонті буття людини, то і його осмислення ґрунтується на аналітику людського буття. Ця обставина здобуває принципове значення при аналізі людського буття в контексті рішення питання про природу духу. Таким чином, говорячи про людське буття як передумову визначення духу, варто мати на увазі не тільки його відмінні властивості, але і характеристики буття взагалі і механізми його розкриття через людське буття і у його контексті.
Інше питання, що в цьому процесі є первинним: чи дух буття? І якщо затверджується первинність буття, то випливають нові питання: що ж у самім людському бутті є таке, що вимагає духовного розвитку людини як необхідний компонент реалізації способу людського буття; яку фундаментальну колізію людського існування відбиває присутність у ньому духу?
У методологічному плані така постановка проблеми приводить, як відзначалося, до необхідності розглядати й аналізувати не стільки безпосередній зміст духовних утворень, а їхні онтологічні передумови. У залежності від того, що стає змістом буття і його визначальною характеристикою, духовне освоєння його приймає вид розвитку свідомості, процесу духовного виробництва чи іншу форму.
