Багато культур навіть ті що володіли писемністю не створили якихось розгорнутих концепцій й опису мови, по крайній мірі ми нічого про це не знаємо. Наприклад, важко сказати, що думали про мову в Давньому Єгипті, хоча там навчали письма та читання. Нічого не відомо про формування лінгвістичних традицій у хетів в цивілізаціях Америки і в багатьох інших народів.
Найдавніші з відомих нам лінгвістичних традицій - індійська, європейська і китайська- сформувались незалежно один від одного в 1-му ст. до РХ.
Гадають, що історично першою з традицій була індійська. Про час її формування говорити важко, в індійській культурі категорія часу і календар не відігравали суттєвої ролі, тому на відміну від Європи і Китаю там не існувало хронологій і літописів. Реально ми можемо говорити про традиції починаючи з великої граматики Паніні, що містить в собі досить повний опис санскриту. Про життя лінгвіста ми нічого не знаємо, але очевидно він був неграмотний. Його граматика створювалась в усній формі з розрахунком на усну передачу і тільки через кілька століть була записана.
Після Паніні індійська культура набула коментаторського характеру. По-перше, коментували священні пам’ятники, зокрема веди. По-друге, коментували саму граматику Паніні, а пізніше і граматики Катяяни і Патанджали. Наприкінці ХVІІІ ст.. з цією традицією познайомились європейці, засвоївши ряд її ідей та методів. Існує вона й сьогодні, навіть у сучасній Індії, паралельно з лінгвістикою європейського типу.
Майже в той самий час, коли й в Індії, сформувалась традиція вивчення мови в античному світі. В Стародавній Греції досить довго мовознавство, як і інші деякі науки, не було відокремленим від “науки наук” – філософії. Філософи класичного періоду висловлювали чималоцікавих здогадок про приpоду і функціонування мови. Особливо цікавий діалог “Кратіл” Платона (427-347рр. До РХ) і ряд творів Аристотеля (384-322рр. до РХ). Про зачатки спроб описати мову говориться у його праці “Про тлумачення”, де зявляється перша в античності класифікація частин мови і визначення іменника та дієслова.
Становлення грецької лінгвістичної традиції починається у так званий період еллінізму, коли після розпаду імперії ОлександраMакедонського грецька мова і культура поширюються по всьому Східному Середномор’ю.Aнтичнi лінгвісти часто не були греками за походженням. Перші основні поняття античної традиції виробились в рамках філософської школи стоїків, хто вперше ввів поняття відмінків і їх систему. Потім центром вивчення грецької мови стала Алексндрія в Єгипті, відома своєю бібліотекою. Тут остаточно сформувались основні поняття граматики ( термін лінгвістика пізнішого походження). Найповніше уявлення про александрійські граматики дають дві праці, що збереглись до сьогодні. Це граматика Діонісія Фракійського(ІІ ст. до РХ) і “Синтаксис” Аполлонія Дискола( ІІ ст. після РХ). Ідеї александрійців досить швидко проникли в Рим. В І ст. до РХ там зявляється перший великий граматист Марк Теренцій Варрон (116-27рр. До РХ). Він легко і з незначними змінами привив грецькі схеми опису до латинської мови.
Граматика Доната (ІІІ-ІV ст. н. е) та граматика Прісціана (VІ ст.) були зафіксовані пізніше і протягом всього Середньовіччя слугували прикладом.
Новий етап розвитку західноєвропейської лінгвістики почався з появою в ХІІ-ХІІІ ст. філософських граматик, які прагнули не описувати, а пояснювати ті чи інші мовні явища. Першу філософську граматику у вигляді коментарів до Прісціана написав Петро Делійський(сер. ХІІ ст. ). Сформувалась школа Модестів, що працювала з ХІІІ ст. по поч. ХIVст. Найвідоміший з модистів – Томас Ерфуртський. Модисти цікавились не тільки фактами латинської мови, але й загальними властивостями і її відношеннями до зовнішнього світу і до світу думок. Вони вперше намагались всановити зв’язок між граматичними категоріями та глибинними властивостями речей, внесли також вклад у вивчення синтаксису.
Перші китайські джерела, у яких йдеться мова про питання мови зявились як і грецькі в середині І ст. до РХ. У Vст. До РХ зявляються тлумачення незроумілих слів в стародавніх текстах формуються концепції про звязок між словом і властивостями того, що воно означає в ІІІ ст. до РХ зявляються ”Теорії виправлення імен”, тобто правильного підбору іменi, яке б відповідало позначеному. Однак, говорити про становлення лінгвістичних традицій можна лише починаючи з ІІ ст.. до РХ), коли було укладено перший ієрогліфічний словник.
Спочатку китайська традиція займалась лише графікою і тлумаченням памятників. Однак з перших сторіч нової ери в ній зявляється фонетика. В ІІІ-ІV ст. зявляються словники омофонів рифм. Найбільший у Китаї словник, створений у ХVІІІ ст., містив 470035 ієрогліфів і 1. 995 їх варіантів. Вкінці ХІХ ст. китайська наука познайомилась з європейською і швидко підпала під її вплив.
Інша важлива лінгвістична традиція, арабська, зявилась набагато пізніше, в кін. І ст. після РХ. Перші зачатки лінгвістичних уявлень у арабів відомі з VІІ ст., але остаточно склались у першій половині VІІІ ст. В 735-736 рр. зявилась перша відома нам арабська граматика. Басрійський граматист Сібавейхі написав граматику, де детально описав фонетику, морфологію, і синтаксис класичної арабської мови. Крім граматик складали велику кількість словників і будувались етимології. На думку вчених, в тому числі Л. Блумфілда, арабська наука вплинула на європейську науку про мову.
Остання з традицій- японська. Сформувалась вона за останні три століття. Вивчення японської мови розпочалось в другій половині ХVІІІ ст. -першій половині ХІХст. Кокугакуся вивчали фонетику і етимологію. Визначними мовознавцями того часу стали Моторі Норинага (1730-1801) і Лодзе Гімон (1786-1843), які остаточно сформували традиційну японську систему частин мови і дієслівного відмінювання.
При повному зникненні суто традиційної науки японське мовознавство ХХ ст. володіє рядом оригінальних і своєрідних рис. Цими традиціями звичайно не вичерпується історія розвитку лінгвістичних уявлень у світі. Деякі народи мали шанс створити власну лінгвістичну традицію, але через певні причини їх не реалізовували.
