Зв’язок мужчини і жінки, що Платон називає одруженням, керується правителями держави (філософами). Причому, кращі повинні поєднуватися з кращими, а гірші – з гіршими. Після народження діти відбираються, і віддаються матерям, причому ніхто не знає, чия дитина йому дісталася, і лише подалі кращих дітей виховують і піклуються про них в певних яслах. А діти від гірших батьків не являються цінністю для держави. Це уподібнюється спартанському звичаю, коли згідно слів Плутарха, “гірша дитина не потрібна ні сама собі ні державі” [4].
Щодо одруження Платон нагадує, що “наше невелике стадо повинно бути самим відібраним, і воно не повинно ні зменшуватись, ні зростати” [Книга 5, 220]. Одруження полягає в дітонародженні. Усі чоловіки (в межах касти) вважаються батьками всіх дітей, а усі жінки – загальними дружинами всіх чоловіків. Заперечуючи індивідуальну сім’ю, Платон надіється перетворити сім’ї правителів і вартових в членів єдиної правильної сім’ї, де всі родичі, тобто відповідно віку спільні батьки, дідусь, бабуся, брати, сестри і т. д. Єдність людей Платон вважає основою своєї держави. В часи стародавності, “золотого століття”, коли самі боги керували людьми, люди народжувалися не від людей, як зараз, але від самої землі. Люди не мали потреби в матеріальних благах і багато часу присвячували заняттям філософією. Багато в чому єдність древніх обумовлювалося відсутністю батьків (у всіх одна мати - земля). Платон хоче досягти того ж результату, “усуспільнивши” не тільки людське майно, але і дружин, дітей.
Звичайно, що ці ідеї зазнали критики інших мислителів. Так Аристотель сказав: “Краще бути двоюрідним дядьком в звичайному змісті, чим братом – в платонівському розумінні” [1].