Далі слід звернути увагу на поняття поведінка та його співвідношення з поняттям діяльність. Це зумовлено тим, що в побутовому слововживанні поняття поведінки та діяльності, як правило строго не розмежовуються, вживаються як синоніми. Однак в філософії та в спеціальних науках, що вивчають різні форми взаємодії живих істот та людини з дійсністю, виникає необхідність в точному розмежуванні цих понять.
З терміном поведінка в науці пов’язується активність, система дій, спрямована на адаптацію, пристосування до наявного середовища, у тварин - тільки до природного, у людини - тільки до соціального.
Ця адаптація здійснюється на основі біологічно або соціально зумовлених програм, вихідні положення яких не піддаються перегляду чи перебудові. Типовим прикладом соціальної поведінки є адаптація, пристосування до оточующого соціального середовоща шляхом наслідування прийнятим в цьому середовищі звичаїв, правил і норм [5:278].
Необхідно зазначити, що сама ця адаптація до природного чи соціального середовища може передбачати різноманітну, в тому числі досить високу, ступінь активності пошуку належних засобів рішення виникаючих при цьому завдань; іншими словами вона зовсім не обов’язково являє собою автоматичне, бездумне виконання заданої програми. Однак в принципі адаптивна поведінка являє собою закриту систему відношення до дійсності, межі якої обмежені даним природним або соціальним середовищем та заданим набором можливих дій в цьому середовищі, визначеними життєвими стереотипими та програмами.
Притаманною тільки людині формою відношення до дійсності є діяльність, яка, навідміну від поведінки, не обмежується пристосуванням до існуючих умов – прородних чи соціальних, - а перебудовує, змінює їх. Відповідно, діяльність передбачає здатність до перегляду та вдосконаленню програм, що лежать в її основі, тобто до перепрограмування своєї власної основи. Людина виступає при цьому на просто виконавцем заданої програми поведінки, а творцем принципово нової програми дій.
Таким чином, адаптаційна поведінка, чітко та жорстко цілеспрямована. Діяльність, пов язана з перебудовою своїх основ, є цілеспрямовуючою. Цілеспрямовуючий аспект діяльності має проямий зв‘язок з поняттям свободи. В цьому плані свобода означає подолання тиску заданих людині умов ( таких як навколишнє середовище, соціальні норми, інші люди, внутрішня обмеженність ) як факторів, що детермінізують її поведінку [5:279]. Свобода в діяльнісному аспекті передбачає здатність будувати власна програму дій, що дозволяла би вийти за рамки зумовлюваного даною ситуацією, розширити горизонт свого відношення до світу вписатися в більш широкий контекст буття.
Вся історія людського суспільства, матеріальної та духовної культури людини, являє собою процес розгортання, реалізації діяльнісно творчого відношоння людини до навколишнього світу, що виражається в побудові нових способів та програм діяльності [5:279]. Якщо взяти для прикладу матеріальне виробництво, то людина в свій час здійснила перехід від привласнюючого господарства ( рибальства та збиральництва ) до відтворюючого господарства ( землеробства та скотарства ); від ремесла та мануфактури, до великого машинного виробництва; на сучасному етапі здійснюється науково-технічна революція, зміст якої полягає в органічному поєднанні науки та виробництва. В суспільному житті, найбільш яскравим прикладом ломки старих стереотипів адаптивної поведінки є соціальні революції, з якими пов’язані зміни всього способа життя людей в політичній, економічній, ідеологічній сферах [4:41].
Таким чином, поки людина діє тільки у відповідь на дію зовнішніх чинників, діяльність залишається значною мірою випадковою, несистематичною і тому – не власне людською. В цьому разі, вона носить поведінковий, обмежений характер.
Тільки тоді, коли людина усвідомлює свою діяльність як свою силу, перевагу, як основу змістової повноти свого життя і починає спеціально її розвивати та вдосконалювати, діяльність стає власне людською [5:326].
