Філософське осмислення людської діяльності залишається важливим для вивчення проблематики людського буття. Адже можна стверджувати, що основою людського буття постає діяльність, як особливий специфічний прояв людської активності. Особливість людської діяльності виражається в тому, що вона переносить виміри, параметри, якості природно-космічних процесів у складники людської життєдіяльності і навпаки – людські потреби, наміри та виміри – у реальні, фізичні речі та процеси.

Діяльність, може розглядатись як універсальне середовище, яке поєднує людину і світ. Як наслідок, сама людська діяльність постає як своєрідно перетворений, трансформований космічний процес, а природні процеси вперше набувають свого яскравого вираження лише в межах людської діяльності. Так, наприклад велику різноманітність хімічних сполук та елементів людина змогла виявити не через просте спостереження, а лише втягуючи природні процеси у сферу власної діяльності [2:325]. Таким чином, людська діяльність, не тільки наукова, може бути для людини джерелом пізнання навколишнього світу. Через діяльність людина пізнає світ, реалізує свої можливості, впливає на природу, саме людська діяльність є основою суспільного буття та, як вже було сказано, буття людини [3: 190].

Діяльність може також визначатись як специфічно-людський спосіб відношення до світу, і являє собою процес в ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, виступаючи суб’єктом, а освоєні нею явища природи – об’єктом людської діяльності. Таке розуміння діяльності тісно пов’язане з поняттям практики.

Тому, розглядаючи діяльність, необхідно виокремити поняття діяльність і практика, діяльність і поведінка.