Перш за все, Кант визначає розсудок, відділяючи його від чуттєвості.
“Сприйняття нашою душею, здатність її отримати уявлення, оскільки вона якимось чином підпадає впливу, ми будемо називати чуттєвістю; розсудок – це здатність самостійно відтворювати уявлення, тобто спонтанність пізнання. Наша природа така, що споглядання можуть бути лише чуттєвими, тобто містити в собі лише спосіб, за допомогою якого предмети впливають на нас. Здатність осмислити предмет чуттєвого споглядання є розсудок. ” [2; с. 155]. Тобто, розсудок не є здатністю споглядання, а нечуттєва здатність пізнання. Позитивно розсудок визначається і спонтанністю пізнання і здатністю мислити.
Кант спонукає нас до роздумів: що ми робимо, коли думаємо, робимо висновки? Тим самим, вчення про розсудок стає найголовнішою складовою частиною вчення Канта про людську свідомість – і її мислительно-чуттєвими механізмами свідомості, і відрізняються від останньої. Перед нами тепер виникає інша сторона людської свідомості – та, що є в судженнях, поняттях, логіці, осмисленні.
Отже, розсудок – це є і здатність мислити у визначеній незалежності від чуттєвих вражень.
У результаті своєї діяльності Кант розробляє унікальне філософське вчення, яке має велике значення для історії філософії. Логіка і діалектика, аналіз свідомості, пізнання і знання – все це Кант поєднав у єдиний теоретично-дослідницький комплекс.
При цьому вчення про розсудок (трансцендентальна аналітика) і вчення про розум (трансцендентальна діалектика) у межах кантівської “Критики чистого розуму” становлять разом трансцендентальну логіку, яка має ряд переваг над формальною логікою:
Містить аспекти, які не вивчала і не розглядала формальна логіка. Пов’язує форми мислення з людською діяльністю. Вивчає розсудок під кутом зору його апріорних форм та структур.
Також філософ розмірковує над здатністю судження, кажучи, що у людини є деяка природна здатність розмірковувати, або її вже немає. Як зазначає філософ: “… спонтанність нашого мислення вимагає, щоб ми розглянули, сприйняли багатообразність та пов’язали отримані з неї знання. Тому дію я [Кант називаю синтезом. Під синтезом в широкому розумінні я розумію приєднання різноманітних представлень один до одного та осмислення їх багатоманітності в єдиному акті пізнання. ” [2; с. 173].
Філософ наголошує на тому, що синтез – дія здатності уявлення. Це така людська здібність, про яку він нічого конкретного сказати не може, лише стверджує, що люди володіють двома здатностями уявлення – репродуктивною та продуктивною [3; с. 387].
“Розсудок – пише Кант, – є, кажучи, здібність до знань. Знання заключаються у певному ставленні поданих представлень до об’єкта. Об’єкт є те, в понятті якого поєднане багатоманітне, охоплене спогляданням” [2; с. 195].
Певне місце у своїй творчості Кант приділяє дослідженню понять: мислення і пізнання. Осмислити можна який-небудь предмет, у тому числі і той, що не існує, тобто який ми ніколи не бачили. Для мислення достатньо поняття про предмет. Мислення є досить вільне в конструюванні предмета. Пізнання також оперує поняттями, але воно є завжди обмежене даними, багатоманіттям представлень, які відносяться до поданого предмету. У вченні про розсудок Канта цікавить вільна, спонтанна діяльність людини, яка пізнає, і є тісно пов’язана з продуктивним уявленням, але така діяльність, свобода, спонтанність, продуктивність якої не має нічого спільного з пізнавальним свавіллям, волюнтаризмом, суб’єктивізмом. Досягається це завдяки тому, що розсудок береться лише в єдності з чуттєвістю, його загальні поняття (категорії) виступають лише в зв’язку з спогляданнями.
Все, про що раніше в Канта йшла мова, “нанизане” на проблему категорій. Пояснення Канта тут повністю визначені. Він поділяє трансцендентальну аналітику, чи вчення про розсудок, на аналітику понять та аналітику основоположень. У трансцендентальній аналітиці поняття досліджуються не будь-які, а тільки чисті поняття розсудку. Для Канта чистими поняттями розсудку є лише категорії філософії, які він “виводить” із формально-логічної класифікації суджень і які він представляє у вигляді наступної схеми [3; с. 401].
Таблиця категорій
- Категорії кількості Єдність. Безліч. Всеповнота.
- Категорії якості: Реальність. Заперечення. Обмеження.
- Категорії відношення: Субстанція. Причина. Спілкування.
- Категорії модальності: Можливість. Буття. Необхідність.
Час відіграє головну роль у кантівській інтерпретації категорій. “Застосування категорій до явищ стає можливим при посередництві трансцендентального часового визначення, яке як схема розсудкових понять опосередковує підведення явищ під категорії” [2; с. 221].
Цей вислів потрібно сприймати в тому розумінні, що будь-яка категорія може бути введена і розглянута через яку-небудь специфічну часову діалектику. Що ж стосується Канта, то дослідження категорій у нього не завершується аналізом часового схематизму. Він продовжує апелювання до категорій при вивченні чистого розуму.
