Розум – третя здатність людини, яка аналізується Кантом у розділі “Трансцендентальна діалектика”. У його вченні про розум метафізика є найвища ціль.

Якщо розсудок – це є здатність підводити під правила і він спрямований на досвід чи який-небудь предмет, то розум вже спрямований на розсудок, опосередкований ним. Розум існує в поєднанні з розсудком і чуттєвістю. Поняття розуму, на відміну від понять розсудку, не мають відповідних понять у досвіді. Немає такого предмету як душа. Неможливо виявити душу дослідом. Але та частина метафізики, яка досліджує тепер вчення Канта, не може не говорити про духовну цілісність людського “Я”. Ще складніша, за Кантом, доля людської думки у тих випадках, коли вона має справу з такими цілісностями, які позначаються словами “Бог”, “безсмертя душі” і т. д. Різні релігії по-різному змальовують і сприймають божество. Але Канта у даному випадку цікавить те спільне, що є між усіма релігіями. Він чинить як людина, котра прагне врятувати віру у Бога, але саме поняття Бога вважає цілком специфічним, принципово за межами досліду.

Основні аспекти кантівського визначення розуму:

• Розум – це здатність опосередкованого, що прямо не стосується досвіду, пізнання.
• Розум – це здатність до найвищого підсумовування, синтезу, єдності пізнання.
• Розум – здатність утворювати поняття.
• Розум – “здатність давати принципи” [2; с. 340].
• Розум – здатність створювати умови води [3; с. 412].

Канта, перш за все, цікавить здатність людини мислити всезагальністю і мислити за допомогою неї.

Кант створює узагальнюючу схему, за допомогою якої дає визначення терміну – ідея [3; с. 415]:

• У витоків пізнання – уявлення (representatio).
• Йому підпорядковується свідоме уявлення (perceptio).
• Сюди належать відчуття – вони мають відношення до суб’єкта, це модифікація його станів.
• На них базується об’єктивна перцепція – пізнання (cognitio).
• Воно постає як споглядання чи поняття (conceptus).
• Поняття, в свою чергу, бувають чистими та емпіричними.
• Чисте поняття може мати свій початок в розсудку – notio.
• А поняття, яке складається із notiones і виходить за межі будь-якого можливого досліду, і є ідея, або поняття розуму.

“Під ідеєю, – пише Кант, я розумію таке необхідне розуміння розуму, для якого в почуттях не може бути поданий ніякий адекватний предмет” [2; с. 358.

Також він стверджує, що ідея ніколи не може бути in concreto подана повністю і адекватно.

Трансцендентальність ідеї Кант визначає і як категорії, які розширені до безумовного. Є три класи ідей:

1. абсолютна єдність суб’єкта, який мислить, досліджують психологічні ідеї;
2. при абсолютній єдності цілого ряду умов явищ виникають космологічні ідеї;
3. при вивченні абсолютної єдності всіх предметів взагалі мають місце теологічні ідеї [3; с. 418].

Багато уваги приділив Кант також вченню про антиномії, які пов’язані з космологічними ідеями.

Суть і зміст тієї частини “Критики чистого розуму” Канта, де є філософські судження про Бога – і водночас – вчення про чистий теоретичний розум – досить суперечливі. Але прагнення розуму до кінцевої завершеної картини світу, до пошуку основи всіх основ, тобто до ідеалу чистого розуму, – ось, власне, раціональна передумова всіх теоретичних розмірковувань про Бога, байдуже, чи говорить про це філософ, теолог, віруюча людина. Докази можуть будуватися по-різному, але в них є спільна структура та спільна логіка руху думки. Якщо є ланцюг причин, то, значить, десь існує і причина всіх причин. Якщо існує можливість здійснювати добрі вчинки, можливість вибирати між добром і злом, то і в таких діях повинне бути останнє “джерело”.

Інакше кажучи, рухаючись через ряд умов до безумовного, люди часто приходять до ідеї про Бога.

Регулятивний принцип розуму існує, за Кантом, у наступному: рухаючись від цілісностей, створених розсудком, ми вважаємо за цілісність усіх цілісностей потім і розум, який є всім розумам розум, а також добро, яке є добро всій доброті. Кант змальовує шлях, і одночасно спільну логіку руху розуму, які народжують ідею особистого Бога.

Останні розділи твору приділяють увагу практичному розуму. Всі його [Канта інтереси поєднуються у наступних трьох запитаннях [3; с. 440:

• Що я можу знати?
• Що я повинен зробити?
• На що я можу надіятися?

Тобто, практичний розум – світ моральності, права, людського спілкування.