Однією із провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, яка на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, котра потрапила в потік подій і втратила контроль. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм.

Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена К’єркегора, який перший сформулював поняття “екзистенція”, - “внутрішнє буття, - що поступово переходить у зовнішнє. Значно вплинули на формування та екзистенціалізму також: “філософія життя” і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля [10; 138].

Екзистенціалізм (від лат. - існування) виник у 20-ті р. р. Провідними представниками цієї течії є: у Франції - Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Габріель Марсель, Моріс Мерло-Понті, Сімона де Бовуар;в Німеччині - Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс;в Іспанії - Хосе Ортега і Гасет; в Італії - Нікколо Аббаньяно. В наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь. Які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західно-європейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття. Наша теорія, підкреслював Ж.-П. Сартр, єдина теорія, яка надає людині гідності, яка не робить із неї об”єкта. Екзистенціалізм прагне осягнути буття як безпосередню даність людського існування, як екзистенцію, яку неможливо пізнати раціональними філософськими засобами [11; 140].

Час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою ознакою буття. Три форми часу /минуле, сучасне, майбутнє / є трьома структурними елементами існування. Людині притаманне дійсне існування лише в тому випадку, коли панівною формою є майбутнє, а перевага сучасного призводить до розчинення в світі. Специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній “націленості” на майбутнє.

Ще одним важливим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. К. Ясперс визначає екзистенціалізм як філософію буття людини, яка виходить за межі людини. Проте поняття “трансцендентне” розглядається представниками екзистенціалізму неоднозначне. З точки зору Сартра і Камю, трансценденція є “ніщо”, яке виступає як найглибша таємниця екзистенції. А Ясперс і Марсель визнають реальність трансцендентного, пов’язуючи з ним життя і долю людини [11; 139].

Таке неоднозначне тлумачення трансцендентного дає змогу виділити два основні напрямки в екзистенціалізмі: релігійний (Г. Марсель, К. Ясперс) та атеїстичний (Ж.-П. Сартр, А. Камю). Перший закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового “трансцендентного” виміру буття. Самозаглиблення, як стверджують представники релігійного екзистенціалізму, є розширенням лише індивідуального “Я”, тому що в цьому процесі підривається егоїстична замкнутість і відкриваються горизонти зв’язку зі своєю епохою і вічністю. Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Сартра, є значно послідовнішим. Він вчить, що навіть, коли Бога немає, то все ж; є, принаймні, одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять. Цим буттям є людина, людська реальність. За Сартром людина спочатку існує, з’являється в світі, і лише потім вона визначається. А далі він робить висновок, що екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування. Тим самим екзистенціалізм проводить важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми [11; 141].

Екзистенціалізм здійснив спробу теоретино обгрунтувати свободу людини в усвідомленні та створенні історичних умов для подолання відчаю та страху в глобальній історичній ситуації, коли людство опиняється на межі двох можливостей - вижити чи загинути.

Безумовно, екзистенціалізму властиві і деякі суперечності і труднощі в сприйманні його положень, проте він мав значний вплив на західноєвропейську і світову культуру.