Філософсько-епістемологічний аналіз релігії орієнтується на встановлення категоріальної приналежності релігійних вірувань. Вірування остають як різновид фактично знання про дійсність.

“Релігійна ідеологія повинна, як стверджують Кінг-Фарлоу і Крістенсен, пропонувати “оправдане пояснення” існування Всесвіту і життя людини в нім” [4, 69].

“Альтернативою категорізації релігійних вірувань як гіпотез є віднесення їх до того чи іншого різновиду регулятивних правил, що дозволяє наділяти вірування іншим, епістемологічним статусом” [4, 70].

Уіттейкер вважає, що релігійні вірування треба віднести до “категорії принципів” [4, 70].

Він підкреслює що релігійні вірування майже ніколи не можуть бути підтверджені чи заперечені. Вони є противниками всякої об’єктивно обов’язкової форми раціонального виправдання, що зобов’язує віруючих притримуватися своїх поглядів лише “силою віри” [4, 70].

Вірування в житті релігійних людей функціонують як істини, які визначають їх дії. Тому ці люди не можуть сприймати свої вірування лише як гіпотези. Уіттейкер вважає, що не треба чекати, що “релігійні вірування можуть отримати виправдання на якихось апріорних логічних основах” [4, 71]. Категорізація релігійних вірувань як гіпотез робить можливим наділенням їх рівноправним когнітивним статусом з фактичним знанням про дійсність.