Проаналізувавши наукову спадщину Олександра Опанасовича Потебні (“Мова і думка”, “Мова і народність” та інші праці) щодо питання про взаємозв’язок мови і мислення, ми прийшли до висновку, що визначальними для цієї концепції є наступні положення:

Слово не виникає в результаті рефлекторної діяльності почуттів людини, яка реагує на подразнення з боку навколишньої дійсності.

Процес формування слова проходить такі етапи: відображення почуттів у звуці, усвідомлення звука, усвідомлення змісту думки у звуці (слову приписується значення).

Слово, що виникає у результаті окремого складного процесу, постає у першу чергу як засіб розуміння самого себе. При цьому людина розуміє саме тоді, коли її слова зрозумілі іншим.

Слово – результат аперцепції (нові нашаровування на розуміння слова, які вносяться кожен раз при відтворенні слова).

Слово є посередником у спілкуванні людей саме тому, що воно щоразу поєднує нове сприйняття і старий запас думки.

Слово має у своїй будові звукове вираження (зовнішня форма), уявлення (внутрішня форма) та значення. Основним серед них є внутрішня форма. Зовнішня ж форма – це звук, що є опосередкованим через значення. Втрата словом внутрішньої форми призводить до того, що змінюється ближче значення слова.

Концепція взаємозв’язку мови і мислення стала визначальною для таких ідей вченого: роль мови у процесі пізнання, “згущення думки, роль суб’єктивного фактору в розвитку історії та мови, міф як перший виражений через мову спосіб мислення й пізнання тощо, а також викликало появу у лінгвістичній та філософській теоріях ряд понять: мовна свідомість, дух народу, внутрішня форма слова тощо.

Таким чином бачимо, що лінгвістично-філософська концепція О. Потебні про взаємозв’язок мови і мислення представляє собою глибокий і всебічний аналіз порушеної проблеми та є невичерпним джерелом пошуку нових ідей, які чекають свого розгляду.