“Буття” одне із цих понять, які багатьма мислителями минулого і сучасного положені в основу філософії. Навколо “буття” і науки про буття (онтології) в філософії все велось і до сьогодні ведуться дискусії. В цей час філософське розуміння буття близьке до глибин людського життя, до певних корінних питань, до тих корінних питань, які людина ставить пеед собою [11; 5].

• Быть или вовсе не быть -
• вот здесь разрешение вопроса.
• З монологу Гамлета.

У чому зміст проблеми буття? Чому вона постійно – з давнини і до наших днів – обговорюється в філософії. Чому багато мислителів рахували і рахують її вихідною для систематичних філософських роздумів? Щоб зрозуміти зміст філософської проблеми – значить виявити, які корені вона має у реальному життя людини [14; 10].

Буття – це не лише світ, що включає людину, а й світ самої людини. Серед форм буття людини визначимо передусім її предметно-практичну діяльність. На думку матеріалістів минулого, людина як фізичне тіло діє на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб, тут вона лише мисляча річ серед усіх інших речей, на чому особливо наполягали матеріалісти минулого.

Недостатня і антигуманність тлумачення людини як речі є цілком зрозумілими, але треба звернути на таке увагу: якщо немає тіла – немає і людини (хоча ми і їмо, щоб жити, а не живемо, аби їсти) і якщо не забезпечити елементарні матеріальні потреби, то вона не зростатиме духовно [18; 2].

Інша форма буття людини – практика соціальних перетворень. Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей, без запозичених знань, знарядь праці. Такі люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

І остання форма буття людини – це її “самостворення”, самодіяльність.

Людина формує свій духовний світ. Буття психіки людини є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, конструктивно-проектуючими чинниками. Ідеальне:

• є нічим іншим, як буттям, опанованим психікою людини;
• висловлює ставлення людини до навколишнього світу;
• не є підлеглим диктату принципів збереження;
• має матеріального носія [17; 9].

Матеріалістичне вирішення проблем буття передбачає існування світу поза і незалежно від існування людини, яка, проте є частиною цього світу. тут буття виразно розшаровується: є буття і є людина, яка живе в ньому. Через предметно-практичну діяльність людина істотно змінює “дійсність, що оточує її, творить “штучну природу”, яка сприяє задоволенню потреб її життя.

Матеріалістичне розшарування буття на людину і об'єктивний світ, що оточує її, ставить також питання щодо природного походження людини виникнення і еволюції її.

Окрім проблем взаємовідносин штучних і природних світів і проблеми антропогенезу, буття світу, і всі речі світу прагне обклеїти етикетками, що визначатимуть їхню значущість для людини.

Матеріалістичне вирішення проблеми буття передбачає існування світу, не лише залежного від людини, а такого, що існував до появи людини.

Людина, являється буттям, особливим. Буття філософи-класики розглядали як широке (людське) поняття про світ і в цей же час рахували буття незалежним від людини.

Правильно, що людина шукає і виражає своє “Я”. Хайдегер говорив:

“Ми навчилися від інших і навчаємо їх, вони впливають на нас – ми впливаємо на них, а головне: не інакше, ніж у взаємодії з іншими, ми розвиваємо, пізнаємо своє “Я”, а вони своє “Я” і т. д.

Одним словом, взаємодія з другими людьми, людина не тільки йде на зустріч іншому, але і замічає індивід – неповторні характеристики своєї особистості, свого буття, бореться за них, закріплює їх. [14;9].

Існуючи, як природне тіло, людина, як ми бачили, підпорядковується законам існування і розвитку кінцевих, приходячих тіл. Разом з цим закони розвитку і потреби тіла не повністю, не однозначно діють на буття людини.

Треба сказати, що світ існує “тепер” і виникає питання про минуле і майбутнє. Відповідаючи на них, одні філософи доказували, що світ є безкінечний – завжди був, є і буде; інші говорили, що світ був, є і буде, але має свій початок і кінець не тільки в просторі, але і у часі.

І тому внаслідок виникла проблема буття, яка поділялася на підпроблеми [19; 27].

Можна виділити перший аспект проблеми буття – це і ланцюг думок про буття, відповідь на окремі питання, кожний який сприяє до породження іншого.

Світ був, є і буде він неминучий. Як довго існують окремі речі, організми, люди їх життєдіяльність. Вони мають кінець. А з цього сказаного випливає корінь, зміст проблеми – що буття постійне незмінне, а буття речей – стан природи, людських істот, вони кінечні.

Однак ми дійшли до другого аспекту філософської проблеми буття: природа, людина, думки, ідеї, суспільство рівно існують, тобто одночасно. Можна сказати, що існування всього, що є, було і буде в світі – становить єдність світу.

Не просто думки про те, що світ є, постійно існує, але і те, що світ, як такий є реальністю для пізнання і діяльності кожної людини і т. д. – це є третій аспект філософської проблеми.

“Буття людей є реальний процес їх життя” – писали К. Маркс і Ф. Енгельс.

Життєдіяльність кожної окремої людини – реальність і для інших людей, і для нього самого. Кожна людина повинна відноситися до свого тіла, і душі (до генетичної характеристики, навиків, бажанням, ідеям, думкам), до свого минулого, сучасного і майбутнього, до взаємозв'язків з іншими людьми і суспільством як до особливої реальності, до особливого буття, таким чином врахування духовного, ідеального і сукупність реального буття – зміст людського буття [17; 20].

Можна сказати, що третій аспект проблеми буття, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є дійсність, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку, діяльністю окремих індивідів і поколінь людей.

Звернувшись до наших думок і переживань, які стосуються світу, космосу, землі, людства і його долі. Це і є вихід до проблеми буття, наприклад до питання “бути чи не бути” людству, природі, землі. Отже, дослідження буття, як і було сказано раніше – тільки припущення про єдність світу.