Рушійні і визначні фактори виникнення і розвитку форм відображення слід шукати в специфічних типах взаємовідносин, взаємодії матеріальних систем з навколишнім середовищем. Який тип буття в світі цих систем, такі і форми відображення, що виступають в якості необхідного засобу і умови вписування цих систем в світі. Інформаційне відображення виникає в живих організмів, які здатні до самозбереження і самовідтворення, психічне відображення — у живих організмів, які можуть здійснювати орієнтацію у зовнішньому світі і активно вирішувати завдання, що виникають в зв'язку з цим. Цей принципово філософсько-методологічний підхід до аналізу форм відображення розповсюджується і на людську свідомість, не дивлячись на відмінність від форм, які генетично передували.
Згідно з матеріалістичним розумінням природи, людина на відміну тваринного світу, з якого вона походить, не має предметом своєї потреби наявні, дійсні предмети навколишнього середовища, як вони безпосередньо в цьому середовищі існують. Предметами людської потреби елементи навколишнього середовища стають після того, як проходять процес перетворення і набувають форми, якої вони у самій природі в ході її власних змін і перетворень набути не можуть. Так у вигляді їжі людина споживає не натуральний предмет (сире м'ясо, зерна або плоди рослин), а перетворений продукт (варене або смажене м'ясо, перемелене на борошно, а потім спечене зерно тощо).
Людину відрізняє від природи (зокрема біологічної природи) не та або інша анатомічна чи фізіологічна відмінність, але принципово інший спосіб буття в світі. Способом збереження твариною її специфічного буття у світі, який постійно змінюється, є зміна її тілесної будови і пристосування у такий спосіб до мінливих умов зовнішнього середовища. Щодо людини, то вже з перших кроків своєї історії вона чинить принципово відмінним способом. У відповідь на зміни середовища людина активною дією змінює саме середовище, пристосовуючи його до потреб свого організму.
Наприклад, у відповідь на різке похолодання, яке сталося у період становлення людського роду, людина не відрощувала густу шерсть, не відкладала товстий шар підшкірного жиру, як чинила б тварина, пристосовуючись до нових умов, а обгортала своє тіло шкірою забитої тварини з густою шерстю. Тим самим людина штучно створювала між зовнішнім холодним повітрям і своєю шкірою тонкий шар повітря, температура якого її повністю задовільняла. Розпалювала людина і вогнище, штучно створюючи таким чином простір з нормальною для неї температурою.
Такий специфічно людський спосіб буття в світі, який полягає у цілеспрямованій дії на зовнішній світ з метою його перетворення, результатом чого є пристосування світу до інтересів людини, і є практика. Будучи специфічно людським способом буття (а людське буття є буття суспільне), практика тим самим виявляє себе як специфічну форму руху, властиву суспільному буттю — якісно вищому рівню матерії.
Практика як специфічна форма руху і є джерелом суспільної якості, якої набувають предмети і процеси природи під дією людини. Так, у процесі праці людина не просто перерозподіляє елементи природної речовини, не просто змінює форму природної речі. Оброблена працею природна річ набуває нової — суспільної — якості, якої вона не мала до цього. Суспільні властивості, що їх набуває в процесі трудової обробки речовина природи, постають опредметненою в них людською діяльністю, працею. Речовина природи (дерево, метал, камінь і т. д. ), пройшовши через трудовий процес, стає столом, верстатом, будівлею.
Як це зрозуміти? Наприклад, стіл має безліч властивостей і ознак, спільних із звичайними речами і предметами, з якими ми зустрічаємось у природі. Він має певну форму, вагу, колір, хімічний склад тощо. Але найдетальніший аналіз цієї сторони існування стола не дасть нам відповідь на запитання, чому саме даний предмет є столом. Наявність певної форми? Але ж існує безліч конкретних форм, властивих певним столам. Матеріал, з якого стіл було зроблено? Але столи бувають не тільки дерев'яними, але пластмасовими, металевими тощо. Колір, вага? Аналіз жодної з цих чуттєвих або матеріальних характеристик стола не дасть нам відповіді на запитання: що є “стіл”?
Проте всі ми досить легко орієнтуємося серед численних продуктів людської діяльності, чітко розрізняємо “столи”, “стільці”, “будинки” тощо. Але дізнаємося про всі ці речі не з аналізу їх “речовини”, природного “субстрату”, а з того, як використовується зазначені речі в процесі суспільної життєдіяльності людини. Тобто, фактично, ми відповідаємо не на запитання “що є дана річ”, а на запитання “що можна робити з нею”. Проста відповідь на дане запитання пояснюється тим, що ми говорили досі про звичайні речі людського побуту, способи користування якими ми “автоматично” засвоюємо для себе з дитинства, опановуючи необхідний мінімум навичок на тому загальному рівні культури, який ми застаємо в даному суспільстві при своєму народженні. Але згадаймо, якої “таємничості” набувають речі, коли ми зустрічаємося з незнайомими нам сферами діяльності (коли вперше у своєму житті, наприклад, потрапляємо до сучасної хімічної лабораторії чи навіть просто вперше заглядаємо в “нутрощі” телевізора).
Причина неможливості з'ясування суспільних властивостей, набутих природною речовиною в процесі праці за допомогою вивчення самої речовини, полягає в тому, що ці властивості, хоча вони й існують в якомусь з “чуттєвому” субстраті, безпосередньо не зв'язані своїм змістом з “чуттєвим” субстратом, існують інакше, ніж цей субстрат, існують не матеріально, а ідеально.
Орієнтована способом свого буття (практикою) не на наявний стан навколишнього середовища (він не задовільняє людину і до нього, на відміну від тварини, людина не повинна пристосовуватись), а на стан, змінений у напрямі його пристосування до потреб людини, остання для успішної реалізації такої зміни повинна мати уявлення про цей майбутній, наявний зараз неіснуючий стан середовища. Інакше кажучи, для того, щоб людський спосіб буття (практика) взагалі міг реалізуватися, суспільне відображення повинне виходити за межі наявного стану речей, за межі дійсності в сферу можливостей. Суспільне відображення, отже, повинно бути здатним відображати можливості і вже через зміст цих можливостей — дійсність [7, 152].
Потреби людини (матеріальні в своїй основі) не можуть безпосередньо дати потрібний матеріальний результат (новий стан середовища). Тому реалізація потреб людини має своєю передумовою попереднє відображення сфери можливостей з метою виявлення серед них самих тих, які відповідають її потребам. Тільки за такої умови практична людська дія може спрямувати свою активність на природне середовище саме у гуманістичному напрямку.
Таким чином, у процесі своєї реалізації матеріальні потреби людини (суспільні потреби), перш ніж привести до матеріального результату, повинні усвідомитися, перетворитися на ідеальне і лише згодом, у процесі практичної реалізації, знову перейти з ідеальної форми існування в матеріальну.
Отже, суспільні якості речей існують ідеально, як їх людський смисл, їх людське значення. Ідеальний спосіб існування суспільних якостей є цілком об'єктивною їх характеристикою. Ідеальність цього способу означає лише те, що він належить до сфери можливого, а не дійсного. Інакше кажучи, це постійна готовність речі задовольняти ту чи іншу потребу людини, готовність у будь-який момент перетворитися на дійсність. Останнє має місце тільки тоді, коли річ включається у відповідну дію людини, спрямовану на використання речі. Поза такою дією готовність завжди залишається можливістю.
Проте опредметненням людської дії, переходом, “з форми діяльності в форму буття, з форми руху в форму предметності” вказаний процес не завершується. Створені людською діяльністю продукти існують не для безглуздого їх накопичення, вони неодмінно включаються в процес наступної діяльності, процес їх використання. “Застигла” в ідеальній предметності суспільних властивостей речей праця з форми буття знову переходить у форму діяльності, з форми предметності у форму руху, з форми можливості у форму дійсності — розпредметнюється.
Отже, людська діяльність, практика створюють з природного матеріалу речі з суспільними властивостями. Але ж найголовніше полягає в тому, що сам процес надання речовині природи суспільних властивостей є реалізацією, здійсненням у практиці ідеальної мети, яка існує до початку акту діяльності. З цього видно, що акт людської діяльності спонукається певним ідеальним чинником — ідеальною метою діяння, яка передує цьому діянню і “як закон” визначає його спосіб і форму [9, 24]. Сама ця мета і є відображенням певної матеріальної потреби, а також тієї можливості (чи групи можливостей), реалізація якої (перетворення в дійсність) цю потребу задовольняє.
Однак тут виникає парадоксальна ситуація, яка стає на заваді матеріалістичному поясненню даного феномена. Саме вона виявилась нездоланною перепоною для старого матеріалізму, який був змушений при поясненні суспільних явищ зраджувати своїм матеріалістичним вихідним принципам і ставати на ідеалістичні позиції. Адже виходило, що в суспільній сфері ідеальне передує матеріальному, відображення — відображуваному. Як уже зазначалось, це відбувалося тому, що відображувана людиною об'єктивна реальність ототожнювалась старим матеріалізмом лише з дійсним, безпосередньо “відчуваним” природним буттям.
Насправді ж об'єктивна реальність включає в себе не тільки безпосередньо “відчуване”, дійсне буття, але і буття можливостей. З формуванням специфічного людського способу буття — практики, яка завдяки своїй специфічності виявляє здатність вступати у безпосередній контакт не тільки з дійсністю, але й з можливостями, вже на перших кроках своєї історії людина (первісний дикун) вступає в діяльний контакт не тільки з елементами навколишньої дійсності, які становлять безпосередній біологічний інтерес (які можна з’їсти, в яких можна сховатися від ворогів, врятуватися від холоду тощо), але й з біологічно “нейтральними”, наприклад шматком кремнію.
