Вчення про волю А. Шопенгауера розкриває погляди філософа на світ і місце в ньому людини з такої життєвої позиції, що головним чинником в людині, головною причиною всіх її дій і вчинків є воля. Головні пункти вчення Шопенгауера — визначення поняття Світової волі, з'ясування того, як вона існує, як і де проявляється, розрізнення волі та пізнання, а також естетичні та етичні погляди. Отже, за Шопенгауером світ є не що інше як продукт нашого сприйняття і розуму, та існує лише завдяки суб’єкту, який сприймає світ. Реальність сама по собі є не що інше як воля, а воля пізнається як ідея (уявлення), об’єктивація волі. Світ на всіх етапах розвитку — це об’єктивація волі. Формами самореалізації Світової волі в природі є всесвітнє тяжіння, магнетизм та інші різноманітні фізичні сили, боротьба в органічному світі; в суспільстві Світова воля проявляється у владолюбстві, віроломництві, мстивості.
Етичні погляди філософа характеризуються крайнім песимізмом. В цьому їх відмінність від попередньої європейської етичної думки. За Шопенгауером жити — значить бажати, бажати —значить страждати. Шопенгауер трактує людське життя як безперервну боротьбу між стражданням з одної сторони та силами егоїзму, злоби з іншої сторони. Шлях спасіння, втечі від страждання відкривається через пізнання природи волі, пізнання, яке спонукає до заперечення волі. Етика А. Шопенгауера відрізняється від інших етичних теорій в тому, що філософ не визнає історичних і соціальних вимірів моралі, в яких би релігійних, політичних, національних чи інших формах вони не виступали. Найбільше нещастя людини в тому, що вона змушена жити в суспільстві, саме в суспільстві егоїзм стає злобою, природні потяги стають спотвореними. Отже, А. Шопенгауер акцентував увагу на проблемах людини, її свободи і моральної відповідальності і наповнив моральне поняття індивідуально-значимим змістом. Саме по цій лінії відбувався основний вплив А. Шопенгауера на розвиток філософської думки в ХХ столітті.
Мистецтво Шопенгауер розглядає як спосіб уникнути рабської покірності волі. Мистецтво об’єктивує волю, створюючи індивідуальні речі, а відповідно і платонівські ідеї. Особливе місце А. Шопенгауер відводить музиці, тому що музика — це “копія самої волі” і вона безпосередньо її відтворює. Важливою філософською ідеєю була теорія про вищість волі над пізнанням. В тій чи іншій формі вчення про примат волі дотримувалася більшість новітніх філософів, зокрема, Нітше, Бергсон, Джеймс і Дьюї. Крім того, воно стало популярним і поза колом професійних філософів. І наскільки підносилася воля, настільки понижувалося пізнання. В цьому полягає найзначніша переміна настроїв у філософії тієї доби. Підготували її Кант і Руссо, але вперше її ясно сформулював А. Шопенгауер. Ось чому його філософія має чималу вагу як стадія історичного розвитку.
Значної школи учнів Шопенгауер не створив. Але до числа його найближчих сподвижників можуть бути віднесені Ю. Фрауенштедт і П. Дейсен. Під його вплив попав і Ю. Банзен. Поєднати Гегеля з Шопенгауером намагався у своєму варіанті всесвітнього песимізму Едуард Гартман. Відголоси шопенгауерівської концепції виявляються у прагматика У. Джеймса, французького “філософа життя” А. Бергсона, неогегел'янця Б. Кроче, німецького екзистенціаліста К. Ясперса, австрійського психоаналітика З. Фрейда. Ще ближче, ніж Фрейд до Шопенгауера підійшов інший психоаналітик — К. Г. Юнг. Але перш за все потрібно пригадати Фрідріха Ніцше, котрий у молоді роки вважав Шопенгауера своїм наставником і третій розділ його “Несвоєчасних роздумів” (1874) так і називається “Шопенгауер -вихователь”.
У 1911р. у Франкфурті-на-Майні було засновано Шопенгауерівське товариство, а з 1912 видається “Шопенгауерівский щорічник”. В наш час увага до творчості Шопенгауера знову посилалась і не тільки в Німеччині. Очікування ядерного і екологічного апокаліпсису і невпевненість, котрі зачепили численні верстви інтелігенції, пробуджують знову ті почуття і настрій, які охоплювали великого песиміста на протязі усього життя.
