На початку 20-х років Юнг завершив роботу над великою працею „Психологічні типи” (1921). Дане десятиріччя можна характеризувати як етап закріплення завойованих ним у науковому світі позицій: Юнг набуває все більшої міжнародної слави серед психологів та психіатрів, його ім’я викликає серйозну цікавість у представників інших напрямків гуманітарних дисциплін: філософів, істориків культури, соціологів.

У цей період Юнг здійснює ряд довготривалих подорожей у різноманітні райони Африки та до індійців пуебло Північної Америки(не враховуючи поїздки до Індії, що відбулась пізніше, у 1938 р. ) Звіт цих дослідницьких поїздок у вигляді культурно-психологічного нарису склав главу „Подорожі” в автобіографічній книзі Юнга „Спогади. Сновидіння. Роздуми. ”У „Подорожі” перед читачами постає образ чутливого та сприйнятливого „духовного” першопрохідця та мислителя, що намагається зрозуміти неповторність та своєрідність африканської культури, психологічну природу зла в Індії. Ми бачимо шукача психічних першооснов, смислових основ. На відміну від вітряного подорожуючого, Юнг розглядає іншу культуру з погляду розкриття закладеного в ній змісту. Він вважає, що сама історія має загальнолюдський універсальний зміст, в межах якого можлива взаємодія і культур, і часів. Саме тут висвітлюються 2 головні теми, що стали основним мотивом його подальшої діяльності як Юнга-психолога та Юнга-культуролога. Це - тема особистісного розвитку - індивідуалізації та тема колективного несвідомого. Юнг розумів індивідуалізацію як буття, направлене в бік досягнення психічної цілісності, використовуючи для цього характеристики багаточисельних ілюстрацій із алхімії, міфології, західних та східних релігій та, звичайно, свої власні клінічні спостереження. Що стосується „колективного несвідомого”, то це поняття виступає ключовим для всієї аналітичної психології і в історії психології може вважатись найбільш революційною ідеєю 20-го століття, серйозні висновки з якої так і не були зроблені до цього часу.

А тепер по порядку розглянемо, як Карл Гюстав прийшов до вищезазначених ідей.

Все почалося у 1909 році, коли Юнг заглибився у вивчення античної міфології. Аналізуючи німф та кентаврів, він заплутався та розхвилювався. Юнг знаходив схожість з цимим міфами в поведінці душевнохворих. Пацієнти, не знаючи нічого про давні міфологічні образи, бачили їх. Психіатрія визнавала, що безсвідоме може утримувати „повсякденний досвід”, бачені та забуті образи, при цьому збережені в сублімованому розумі. Але Юнг запитував себе: чи може він утримувати древні чи „архаїчні спогади”? Чи є образ, що з”явився у певного пацієнта, колективним, успадкованим образом, що йде із забутих міфологій, похованих у нашій підсвідомості? Юнгу важко було розібратись у цій проблемі. Пройшло багато часу, поки він дійшов до розуміння цього питання. Але це відбулося дещо пізніше. А в той час Юнгу було 39 років, і він дійшов до кінцевого краху в житті. Друзі та колеги покинули його. Він втратив інтерес до наукових праць. В період від 1914 до 1919 рр. Карл віддалився від світу, щоб поринути у власну підсвідомість. Власне життя здавалося йому чужим і поставало перед ним у вигляді послань із віддалених світів. Наприклад, у 1913 році він пережив вражаюче видіння: „страшний потік залив північні землі між Північним морем та Альпами. Коли він наблизився до Швейцарії, Карл побачив, що гори почали виростати на очах, щоб захистити країну. Юнг зрозумів, що розпочалася якась жахлива катастрофа, бачачи уламки цивілізації та багаточисельні тіла утоплеників, плаваючих у морі. Потім це море перетворилось у кров. ” Цей сон повторився через декілька тижнів і супроводжувався голосом, який сказав, що все це є реальним і точно так відбудеться. Видіння завершились у 1914 році, коли йому приснилось, що він підійшов до дерева, яке стояло посеред скованого морозом простору. Це дерево було обсипане солодким виноградом, з якого скапував солодкий сік. Його Юнг збирав і роздавав багатьом присутнім. І коли у серпні 1914 року вибухнула 1-а світова війна, він зрозумів, що його сни були не лише суб’єктивними і йому необхідно було зрозуміти, до якої міри його власний досвід співпадає з досвідом людства в цілому. Тоді Юнг вирішив спробувати дослідити власну підсвідомість, вивільнивши потік фантазій та образів, подібно до того, як він робив в дитинстві, граючись з камінням на березі озера. Він опустився в „темні глибини”, почуваючись ніби „на краю космічної безодні”. Тут він зустрічався та розмовляв із біблійними персонажами – Ільєю та Саломеєм, - але, найважливіше, - з Філемоном. Дуже часто він гуляв разом з останнім по саду та вів філософські бесіди. Філемон переконував Юнга, що його думки йому не належать. Вони подібні до тварин в лісі чи людей в кімнаті, яких Юнг не міг сам придумати. Але ж ким був цей дивний Філемон? З психологічної точки зору, Юнг розмовляв сам із собою, а Філемон був лише фантазією, чимось на зразок міражів, від яких страждають хворі на шизофренію. Згідно з пізнішими дослідженнями Юнга в області аналітичної психології Філемон міг би бути названим „архетипним образом духу” із сфери підсвідомих образів. Решту свого життя Юнг намагався виразити видіння, що виникли в процесі дослідження несвідомого. Кожен ранок він малював невеликі кола, що виражали його внутрішній стан день за днем. Це були, так звані, мандали, які використовуються під час східної медитації. Він помітив, що мандала повертала до єдиної центральної точки та інтерпретував це як той факт, що ціль психічного розвитку- це шлях до центру, до індивідуалізації. Структура мандали у вигляді кола символізувала самість, всю повноту індивіда, свідоме та несвідоме, як таке, що володіє індивідуальним відчуттям значення, та цілі протягом пересування по ньому.

Незабаром Юнг відкрив, що міражі душевнохворих ніби звертають до колективного спадку архаїчних образів та символів. Його власна зустріч з цими образами повністю підтвердила їх існування. У 1919 році Юнг вперше використав термін „архетип” по відношенню до такої пам’яті.

Крім особистого несвідомого він визначив колективне несвідоме. Юнг виступав проти думки, що особистість є детермінованою її досвідом, навчанням, дією навколишнього середовища. Він стверджував, що кожен індивід з’являється на світ з “цілісним особистісним ескізом” і що “оточуюче середовище не дарує їй можливість стати нею, а лише виявляє в ній те, що в ній закладено”. Згідно з поглядами Юнга, існує певна визначена наслідкова структура психічного, що розвивалась сотні тисяч років, і ця структура змушує нас переживати та реалізовувати життєвий досвід досить визначеним шляхом, і ця визначеність виражається у тому, що називається “архетипами”, які впливають та до певної міри визначають наші думки, почуття та вчинки. Ось яке визначення “архетипу” дає філософський словник під редакцією І. Т. Фролова: ”архетип (грецьке arche – начало і typos – форма, зразок) позначає певні первинні вроджені структури так званого “колективного безсвідомого”, архаїчний психічний “осад” повторюваних життєвих ситуацій, завдань чи турбот людини. Під дією проблемної, кризової ситуації особистого чи соціального життя відбувається несвідоме втілення відповідного “архетипу”. При цьому даний процес є спонтанним, примусовим, демонічним. Саме “архетипна матриця” формує діяльність фантазії та творчого мислення і пояснює існування повторюваних мотивів у міфах, казках різних народів. Юнг виділяє, як було уже зазначено вище, особисте та колективне несвідоме, які перебувають у відносинах своєрідної компенсації із свідомістю. Особисте підсвідоме включає в себе приглушені дитячі враження. Колективне несвідоме охоплює колективні, вроджені враження, інстинкти та архетипи. Однією з улюблених метафор Карла для вираження несвідомого було море. Воно може бути як спокійним, так і штормовим, у ньому є як русалки, так і чудовиська, його сила здатна бути як творчою, так і руйнуючою. Юнг розглядає несвідоме творчим началом, що допомагає індивіду.

Отже, як частина колективного несвідомого, інстинкти – це імпульси, які викликають необхідні дії, маючи біологічний характер, подібно до інстинкту будування гнізд у птахів. Інстинкти визначають наші дії. Однак Юнг також стверджує, що існують внутрішні, безсвідомі сфери мислення, що регулюють наше сприйняття. Це – архетипи – вроджені форми інтуїції, які обов”язково детермінують всі психічні процеси.

Так само, як інстинкти визначають наші дії, так архетипи визначають форми нашого сприйняття світу. Як інстинкти, так і архетипи є колективними, будучи пов”язаними з універсальним, успадкованим досвідом, що виходить за межі особистого та індивідуального, і взаємодіють один з одним. Від того, як ми сприймаєм ситуацію (архетип), залежить наш імпульс до дії. Несвідоме сприйняття через архетип визначає форму та напрямок інстинкту. З іншого боку, наш імпульс до дії (інстинкт) визначає наше сприйняття ситуації(архетип).

Юнг усвідомлює цей зв”язок “курки та яйця” і ствержує, що архетип можна визначити як інстинктивне самосприйняття або як “автопортрет інстинкту”, точно так, як свідомість є внутрішнім сприйняттям об”єктивного життєвого процесу. Як же виявити архетипи у нашому людському досвіді?

Вони не мають матеріального втілення і розкриваються лише у формі образів. Наприклад, у всіх епохах і культурах людство уявляло себе в контакті з „Духом Мудрості”. Одна із найбільш розповсюджених форм втілення цієї ідеї–це образ старого мудреця, який зустрічається у багаточисельних міфах та легендах.. Прикладом такого мериліна у Юнга був його власний духовний наставник – Філемон. Постійні образи цього Духу утворюють несвідому реальність для людського колективу.

Юнг розрізняв архетип, як такий, та архетипний образ. Існування архетипу як такого можна передбачити, так як він є безсвідомим за своєю природою, в той час, як архетипний образ вривається у свідомість і з його допомогою ми сприймаємо архетип. Таким чином, архетипи, наші форми сприйняття, є одночасно прихованими та відкритими в образах. Архетипи нагадують першо начальні ідеї, але вони не є абстрактними принципами. Архетипні образи діють попарно, при цьому один із них втілює свідомість та компенсується несвідомим двійником.

Пара 1. Я та Тінь

Юнг згадував сон своїх студентських років: „Однієї туманної вітряної ночі його переслідувала чорна велетенська тінь. Світло відкидало його власну тінь”. Світ та тінь були особистостями самого Юнга „номер 1” та „номер2”, які пізніше були визначені відповідними архетипними фігурами – Я (его) та Тінь. Одним із перших кроків у процесі аналізу захворювання полягає в тому, щоб змусити пацієнта усвідомити зв’язок “Я – Тінь”. Тінь має завжди ту ж саму стать. Его тут є усвідомленням цілі та самоідентифікації. Здорове его організує та врівноважує свідомі та несвідомі елементи душі. Ослаблене его залишає людину у „темряві”, де їй загрожують хаотичні несвідомі образи, що можуть її поглинути. А Тінь – це наш власний „темний бік”, що характеризується низькими, навіть тваринними якостями, які его прагне приховати від інших, але, якщо ми чітко все усвідомимо, це знання може додати нам життєвих сил. Я і Тінь втілюють класичний поділ на „хороше та погане” у кожному з нас. Хоча его є центром свідомості, не можна плутати його з Самістю – кінцевою ціллю процесу індивідуалізації, цілості особистості. Якщо Его ідентифікує себе з Самістю, то воно стає гіперболізованим та загрожуючим. Гіперболізоване его відкидає свою власну ірраціональну Тінь на інших та визначає їх як зло. Наприклад, у реальному житті масовий психоз нацистської Німеччини виник тому, що німецьке его стало гіперболізованим, ототожнивши себе з „чистою арійською расою” та спроектувавши свою Колективну Тінь на євреїв.

Пацієнт, який „зустрічається з Тінню” на ранніх стадіях юнгівського аналізу, відчуває кризу. Чим глибше він пізнає Тінь і чим дальше відходить він від її проекції, тим сильніше відчуває він загрозу своєму я. Він починає розуміти, що все погане в цьому світі є в ньому самому. Тому необхідно навчитись управляти власною Тінню, і тоді можна буде зробити щось для реального світу.

Колективна тінь.

Душу мають не лише окремі люди, існує ще й природа колективної душі, яка утворює „Zeitgeіst”, або дух часу. Одним із прикладів колективної душі, як уже вище зазначилось, може бути нацистська Німеччина. Хоча її можна помітити у будь-якому масовому русі, течії чи людському зібранні.

Навіть натовпи на футбольному матчі утворюють колективне Я, яке відкидає Тінь –– неконтрольоване хуліганство. Колективна Тінь може відкидатися науковою подією. Наприклад, фізики в США “розщепили атом”. Але ця наукова перемога “яскравіша за сонце”, означає, що тепер людство живе прикрите темною тінню, якої ніколи раніше не знало.

Пара 2. Персона та образ душі

Юнг називає Персоною ту частину свідомості, яка здійснює „переговори” із зовнішнім світом від імені его. Слово „Персона” походить від латинського, що означає „театральна маска”. Це своєрідна маска, яку ми носимо в суспільстві. Персона визначається соціальною приналежністю, роботою, рівнем культури та національністю. Існує декілька персон, якими ми користуємося у відповідності із різними ситуаціями. Але ми приймаємо головну Персону, засновану на нашому вищому функціональному типі, тому що це для нас є найлегшим. Психічне здоров’я та рівновага залежить від Персони, так як це полегшує соціальні контакти. Небезпека полягає у повному ототожненні з персоною, яка є лише роллю, яку ви виконуєте.

„Досконала Персона” може призвести до однобокої, негнучкої та відчуженої особистості. Ви будете боятися зняти маску і побачити під нею нічого реального. Неврози можуть виникати через „невірну реакцію на життя”, через порожній успіх та самоствердження у межах занадто вузького духовного горизонту. Звичайно, неврози зникають, коли особистість розвивається у більш широких межах.

Пара 3. Чоловічі за жіночі образи

Несвідома сторона Персони – це образ душі. Юнг використовує латинські назви чоловічого та жіночого родів для позначення душі – „анімус” та ”аніма”. Образ душі завжди представлений протилежною для індивіда статтю. Таким чином, образом душі мужчини є жіночий образ „аніма”; образ душі жінки –– „анімус”. Образ душі – це архетип, який може втілювати всю повноту безсвідомого. Він має наслідковий, колективний та „позачасовий” характер. Але формується він реальним досвідом спілкування суб’єкта з протилежною статтю, особливо з батьками. З’являються образи у снах, міфах, фантазіях і, також, можуть проектуватися, даючи викривлене уявлення про представників протилежної статі.

Аніма – чоловіча Душа – образ з’являлась протягом віків у різних формах, завжди втілюючи чаруючу таємничу природу Ероса (кохання) у якості архетипа самого життя, представленого у образах землі та води. Ця власна витіснена жіночність може з’являтися як світло чи темрява, невинна дівчина чи похітлива жінка. Повна ідентифікація себе з анімою може призвести до гомосексуалізму чи трансвестизму.

Анімус – жіноча Душа – це образ, приймає природу Логоса (розуму), тяжіє до знань, істини та розумової діяльності, часто втілюється в образах повітря чи вогню. Анімус проектується на мужчин, з якими жінка пов’язана емоційно. У молодій жінці втілюється батько. Якщо вона приходить до зрілості – тоді ми отримуємо мужчин-героїв. Коли вона старіє –– мужчин-втішальників, щось на подобі лікарів чи священиків. Надмірна ідентифікація з образом душі викликає Sol Niger – Чорне Сонце – жінку, у якій домінує анімус – вперту, жорстоку, прагнучу влади, ірраціонально впевнену у собі, при цьому не піддаючись виправленню. Юнг вважав мужчин полігамними згідно їхньої свідомої позиції, і тому аніма, згідно принципу компенсації, втілюється в образі єдиної жінки, яка може предстати як печера, корабель, чаша, кішка, корова і т. д. Оскільки жінки є моногамними, на відміну від чоловіків, анімус втілюється, внаслідок компенсації, в групі мужчин. Він може символізуватись мечем, деревом, орлом, левом, биком і т. д.

Архетип Самості.

Ісус відомий як „Христос” від грецького „Khristos” – помазаний Цар чи Месія. Але він має багато інших значень. Син людський, Другий Адам, Пастух і священний агнець Божий, Риба і ловець людських душ. З психологічної точки зору, Христос –– це „перша” людина. Він втілює повноту особистості, яка перевищує людину і вбирає її в себе.

Юнг визначив „Цілісну особистість” як Самість. В архетипному символізмі меси Христос втілює Самість, а сама меса відтворює процес індивідуалізації. Таїнство Євхаристія перетворює душу емпіричної людини, яка є лише частиною самої себе, в ціле, символічно виражене Христом. В епоху раннього містичного християнства Христос втілював повноту, яка охоплює навіть аніму або тіньову сторону людини. Але пізніше церква створила досить односторонній образ Христа: „він був зачатий у гріху”. Христос, як символ втратив у психологічному змісті свою повноту, коли була створена Тінь, що протистоїть йому. Існувало питання, як може всемогутній Бог допустити існування Зла? Якщо Бог не сотворив Диявола, тоді останній повинен був створити себе сам, доводячи цим, що Бог не є всемогутнім. Звідси, Зло повинно створюватись за вибором людини, в силу її первородного гріха.

Така непереборна межа між добром та злом означає, що християнство не є спроможним об’єднати протилежності, охоплені природою. Більшість релігій, намагаються вирішити проблему опозиції – добро та зло, жіноче та чоловіче, інь та янь і т. д. Але християнство прирівнює жіноче начало або до непорочної Діви Марії або до спокусниці Єви.

Сексуальна природа жіночого начала є темною, а фігура Христа настільки ототожнюється із світлом, що він у будь-якому випадку відкидав Тінь. Рання секта християнських містиків-єретиків, що називалися гностиками, намагалась доповнити Трійцю Отця, Сина і Святого Духу четвертим елементом –– іпостассю більш темної, таємничої жіночої природи.

У 1950 році Папа оголосив про догмат Вознесіння Блаженної Діви – її буквального „вознесіння на небо” та об’єднання зі своїм сином як Небесної Нареченої. Юнг розглядав даний факт як безсвідоме визнання церквою „четвертого елементу”. Він назвав це „найважливішою релігійною подією з часів Реформації”. „Ми повинні визнати себе сліпими, якщо не можемо бачити його символічної природи та інтерпретувати його у символічних поняттях”.

Повертаючись до проблеми колективного безсвідомого, необхідно звернути вашу увагу на інтерпретацію природи Меркурія у сфері даного питання. Для Юнга, Меркурій поставав ніби своєрідним узагальненням небезпек, пасток всього світотворення. Дух Меркурія – це центральний образ, завдяки якому настає можливість алхімічної єдності протилежностей. Для Юнга Меркурій є втіленням самої колективної несвідомості. „Я древній дракон, якого зустрічають повсюди на землі, молодий і старий, дуже сильний і дуже слабкий, смерть та воскресіння, видимий та невидимий, твердий та м`який, я спускаюсь під землю і піднімаюсь на небеса, я найвищий та найнижчий, найлегший та найважчий… я темний і світлий… я відомий всім і при цьому не існую взагалі. ”

Як висновком до питання колективного несвідомого та архетипних образів, варто було б зазначити, що за Юнгом сам мозок людини має свою історію. Вона складається протягом мільйонів років і утримує в собі історію, результатом якої і є. Природньо, що він функціонує зі слідами цієї історії і, якщо пошукати в основах мозкової структури, то можна віднайти там сліди архаїчного розуму. Ідею колективного несвідомого Юнг вважає доволі простою. Якщо би це було не так, тоді можна було би говорити про чудо. А все можливо би довести експериментами. Найглибший прошарок в який ми можемо проникнути у дослідженні несвідомого – це те місце де людина вже не є чітко вираженою індивідуальністю, а де розум змішується та розширюється до сфери загальнолюдського розуму, не свідомого, а несвідомого, у якому ми всі схожі. Подібно до анатомічної схожості тіл, що мають 2 вуха, 2 ока, одне серце… із неіснуючими індивідуальними відмінностями, розуми також є схожі у своїй основі. Це легко зрозуміти, вивчаючи психологію первісних людей. Найбільш яскравим фактором у їхньому мисленні є відсутність відмінностей між індивідами. Первісне мислення виражає основну структуру нашого розуму, той психологічний пласт, який утворює у нас колективне несвідоме, той рівень, що є однаковий у всіх. Оскільки базова структура мозку та розуму одна й та ж сама у всіх, то функціонування на цьому рівні не характеризується ніякими відмінностями. І тут ми не усвідомлюємо того, що відбувається з нами, чи з будь-ким іншим. На такому колективному рівні царює цілісність і ніякий аналіз тут не є можливим. Якщо ж ви починаєте думати про співучасть, як про факт, який означає, що у своїй основі ми є ідентичними один для одного у всіх наших проявах, тоді ви приходите до досить специфічних теоретичних висновків. Подальші роздуми щодо цього є небажаними і, навіть, небезпечними. Але деякі з даних висновків ми повинні використовувати на практиці, так як вони допомагають пояснити багатоманіття речей, які складають життя людини. І взагалі, зміст колективного несвідомого не контролюється волею і поводить себе, ніби ніколи у нас і не існувало - його можна виявити у оточуючих, тільки не в самому собі. Як правило, коли колективне несвідоме констелюється у великих соціальних групах, то результатом стає ментальна епідемія, яка може призвести до революції чи війни, як видно із вищезазначених прикладів. Зараження виникає тому, що під час активізації колективного несвідомого людина перестає бути самою собою. Вона не є учасником руху, а є самим рухом.

Ще одним аспектом Юнгівської аналітичної психології була його теорія структури душі. Але ж на якій основі він розвинув свою аналітичну психологію? На основі снів та видінь. Юнг вважав, що сни ніби відходять від архетипного смислового центру і, подібно до різних форм ворожіння, відкривають психічні реальності. Це б не випливало з глибин несвідомого – ідея, образ чи ілюзія – воно створює психічну реальність. Це є своєрідним психічним оформленням факту. Образ зі снів чи сфери активної уяви, а також і духи, - це не просто міражі та фантазії. Хіба існує в душі щось, що ми можемо назвати ілюзією? Душі немає справи до жодних категорій реальності. Так як все, що у ній відбувається, і є реальністю.

На цій основі Юнг розвивав свою анатомічну психологію, щоб дослідити природу психічної реальності. У 1923 році йому було біля 50-ти і саме тоді йому здавалось, що ще недостатньо слів було написано на папері, недостатньо думок, висвітлених у теоріях. Після смерті своєї матері Юнг купів частину церковної землі біля озера і почав будувати будинок, схожий на замок. Протягом 12-ти років він добудував до будинку ще 3 секції, що ніби символізувало його поглиблене розуміння структури душі. Ця дивна будівля була низькою та приземистою, відображаючи його власну інтровертну природу, але після смерні дружини у 1955р., він відчув готовність додати 2-й поверх. Це уособлювало розширення пізнання, що наступає у старості, відчуття свого відродження у камені після того, як він завершив шлях свого саморозвикту та просувався до смерті. Ось саме в цей період Юнг займався своєю аналітичною психологією, назвавши так даний метод, щоб відрізнити його від психоаналізу. Карл Гюстав займався з підлеглими, як з учнями і був першим психоаналітиком, який ввів тренувальний аналіз для самих терапевтів і подалі здійснював за ними нагляд та конторль. У його практиці існували певні недозволені методи: не полювати за дитячими спогадами; не забувати про духовні проблеми; не забувати про таємні та особисті історії пацієнтів”. У кожного пацієнта є певна історія, яка ніколи не була розказаною і про яку ніхто не знає. Це так звана, скеля, об яку він розбився. Аналітична психологія Юнга включає “сткуктуру” і динаміку душі. Під душею (“психе”) він має на увазі всю сукупність нашої особистості – свідоме та несвідоме. Вона має внутрішню ціль –“телеологічна” – та прагне до розширення, повноти та рівноваги. Вона відрізняється від ідеї Самості, що означає ціль, на яку орієнтована душа.

Душа розділена на свідому та несвідому сфери, і остання здатна компенсувати стан свідомості. В той час, як свідома позиція візначається однобокістю, протиставлене їй безсвідоме заявляє про себе автономно, щоби врівноважити дисбаланс. Воно робить це зсередини, через сновидіння та образи або може набути форми хвороби.

Несвідомий компонент часто може зовні проявлятись та виникати без вагомої причини. Це називається проекцією. Можуть виникати постійні емоційні акції на іншу людину або ситуацію: наприклад, стан закоханості чи ненависті. Такі емоційні реакції можуть вказувати на те, що несвідомий зміст прагне прорватись у свідомість, але при цьому спроектуватися на іншу людину. Ми любимо чи ненавидим не іншу людину, а частину нас самих, спроектовану на неї.

Отже, визначити напрямок психічної енергії - це і є одним з основних завдань аналітика, тому і в цілях подібного аналізу Юнг розвинув вчення психологічних типів. Карл Гюстав розділив психічну енергію на 2 головні позиції – екстравертну та інтравертну, які присутні в людині у різних співвідношеннях. Екстравертна позиція мотивується ззовні та спрямовується зовнішніми об’єктивними факторами та відношеннями. При цьому психічна мотивується зсередини і спрямовується внутрішніми суб’єктивними факторами. Енергія забирається із світу. Як правило, обоє виключають одні одного. В основному, якщо одна форма приймає звичну свідому позицію, то інша набуває несвідомого характеру.

Класифікація Юнга стала настільки впливовою, що вирази „екстраверт” та „інтраверт” ввійшли у щоденний обхід, характеризуючи певні форми соціальної поведінки. Крім 2-х загальних типів, Юнг ввів 4 функціональних типи. В природі існує 4 пори року, 4 частини світу, у давньогрецькій медицині розрізняли 4 типи людських темпераментів. Юнг вважав, що ці „четвірки” можуть бути використані для опису характеру душі. Він виділяє 4 функції душі:

• Відчуття – повідомляє про існування чогось;
• Мислення – повідомляє, що це такі;
• Почуття – повідомляє, чи це погано, чи гарно;
• Інтуїція – повідомляє, звідки це походить.

При цьому мислення та почуття – є раціональними, так як обоє оцінюють досвід: відчуття та інтуїція – ірраціональними, залежачи від акту сприйняття. Мислення є найвищою функцією із протиставленою їй безсвідомою – почуттям. Інтуїція та відчуття є частково усвідомленими або додатковими.

У житті відбувається взаємодія цих типів. Для прикладу, батько, що належить до мислячого типу, може змушувати сина, що належить до протилежного, набути рис свого власного, тим самим обумовивши нещастя його подальшого життя. Витіснені почуття повертаються у формі істерії. Ці відчуття виявляються у фобіях, примусових станах. Як висновок, психічне та фізичне здоровя залежить від розвитку витіснених відчуттів та усвідомлення в собі 4 типів з метою набуття повноти власної особистості.

Юнг також об’єднав 2 позиції з 4 функціями, і таким чином виділив 8 психологічних типів. Аналітик, виявивши тип особистості, зможе краще зрозуміти світогляд індивіда. Дана типологія характеризує особистість і дуже часто визначає вибір професії чи шлюбного партнера. Наприклад, існують екстравертний мислячий тип та інтравертний мислячий тип. Прикладом першого типу можуть бути вчені, економісти (Дарвін, Маркс); другого – філософи. Мислячі екстраверти спрямовують себе та інших згідно чітких правил та принципів. Вони цікавляться реальністю, впорядкованістю та матеріальними фактами. Мислячі інтраверти формулюють питання і намагаються пізнати самих себе. Вони не цікавляться світом та живуть власними ідеями, і. т. д.

Юнг усвідомлював, що його типологія не може охоплювати всю складність кожної окремої особистості. Люди являють собою складність кожної окремої особистості. Люди являють собою складність різних типів і потребують довгого спостереження та аналізу. Також людина може змінювати свій тип на різних етапах життя. Вона може бути корисною при визначенні того, наскільки даний індивід відповідає архетипним образам. І тому, психологічні типи є частиною ширшої сфери психічної енергії, що включає в себе архетипні образи, що й було вище оглянутого.