Карл Гюстав Юнг, швейцарський психолог, психіатр та культоролог, теоретик та практик глибинної психології, був творцем одного із напрямків психоаналізу – аналітичної психології. Народився у Кассвілі, на березі живописного озера Констанц; син пастора швейцарської реформаторської церкви; дід та прадід із боку батька були лікарями. Його сім’я була досить релігійною. З духовенством також мали справу 8 дядьків Юнга. Найпершими місцями для дитячих ігор були церква та кладовище за церковною огорожею. Карл був дивною меланхолійною дитиною. Не маючи ні братів, ні сестер до 9 років, він забавлявся сам, часто “спілкуючись” із власною уявою. Наприклад, у хлопця був таємний камінь, на якому він часто сидів, думаючи: “Це саме я сиджу на камені чи це той самий камінь, на якому сидить він?” Це був камінь, сидячи на якому Карл часто займався філософськими роздумами у подальшому. Це був камінь, що жив своїм власним життям. Юнг вважав, що його інтелектуальне життя розпочалось зі сну, побаченого в 3 роки. У ньому він спускався в яму під землею, де попав у велику кімнату з червоним ковром і золотим троном, на якому сиділа дивна істота в образі фаллоса. Це був своєрідний образ “пожирача людей”. Пізніше він зрозумів, що “темний Господь, єзуїт та фаллос тотожні”. Вони уособлювали собою темну силу природи, всестороннє дослідження якої він продовжив все своє життя. Особливо Карла цікавив Бог. Йому відкривався інший бік Бога, відмінний від того, про який його батько та дядьки говорили у своїх проповідях. Він не розумів повністю, в чому ж таємниця Бога, вважав, що ніхто з людей про це нічого не знає. Ніхто не знає, що Бог хоче змусити людські істоти чинити погано, думати про різні мерзотні речі лише для того, щоб потім виявити своє милосердя. Всі, хто оточував Карла, здавались йому порожніми та нещирими. Він таємно намагався відшукати додаткову інформацію для задоволення власних запитів у батьківській бібліотеці. Саме тоді Карл полюбив сидіти на своєму камені. Він підозрював, що у ньому самому закладене щось вічне, хтось “інший”, подібний до каменя.
Юнг у своєму дитинстві пережив інші релігійні впливи, які йшли від його матері та діда Самуїла Прайсверка, базельського пастора, що часто мав контакт з іншим світом – світом духів. Кожен тиждень він спілкувався із своєю покійною першою дружиною, при цьому була присутня його друга дружина та дочка (мати Юнга). Взагалі, спілкування з духами не було нічим особливим у середовищі швейцарських селян. Юнг сприймав свою матір як жінку загадкову та непередбачену з “глибоким невидимим корінням”. Вона була знайома із світом надприроднього і могла бути досить дивною. Саме цей подвійний релігійний вплив швейцарського протестанства та язичної віри в духів визначив дуалізм поглядів Юнга. Він сам вважав, що в ньому живуть 2 різні особистості, яких він називав “номер 1” та “номер 2”. “Номер 1” жив у звичайному повсякденному світі. Він міг відчувати шалені спалахи почуттів і здавався дитячим та недисциплінованим. Хоча, одночасно, Карл був досить чутливим до успіхів у навчанні, займаючись наукою та прагнучи вести цивілізований та престижний стиль життя. “Номер 2” – особистість номер 2 була набагато складнішою, це був хтось “інший”, ідентифікований з каменем. Він був багатоструктурним, повертаючи якимось дивним способом назад в історію. Сам Юнг асоціював свій “номер 2” з дивним світом своєї матері. Він вирізав маленького чоловічка, одягненого в чорний костюм та чоботи, і заховав його разом з каменем на горищі. Інколи у те ж саме місце Карл ховав записки з власними одкровеннями. Це був його таємний світ. Через багато років Юнг зрозумів, що завдання психоаналітика полягає в тому, щоб проникнути в таємниці пацієнта. Боротьба Карла за возз’єднання світів “номер 1” та “номер2” тривала впродовж всієї його юності. Він згадує, що у 20-тирічному віці зрозумів, що таке невроз. Карл пропускав школу через незрозумілі напади та втрату свідомості. Лікарі побоювались, що то могла бути навіть епілепсія. Він сам переміг ці приступи головокружіння зусиллям волі. Якось, йдучи по вулиці, Карл відчув, ніби вийшов із туману. Тепер він знав, що “знайшов себе”! В той час Юнг все біль ше ідентифікував себе зі своїм “номером 1” та із віднайденим відчуттям самотності. Світ “номера 2” почав зникати. Карл перетворився у високого, красивого, фізично сильного атлетичної структури юнака. Протягом всього життя всі ці якості разом з його щирою життєрадісністю створювали сильний ефект його фізичної присутності перш за все для жінок.
У 1895 році Карл вступив в Базельський університет, де вивчав медицину, але потім вирішив спеціалізуватися по психіатрії та психології. Він мав здібності до вивчення природничих наук та філософії, але завоював право на стипендію університету для вивчення медицини. Крім цих дисциплін Карл цікавився також теологією та оккультними науками.
В період його навчання на другому курсі, коли йому було 20 років, помер батько. Сім’я переїхала в Боттмінгер Міля біля Базеля. Лише завдяки своєму дядьку Карл зміг продовжити навчання в університеті.
Особливу цікавість у студента викликала сфера паранормальних явищ та спірітизм. Він став членом університетського дискусійного клубу –Zofingia Club, - що мав скандальну репутацію в той час. Завдяки йому Карл став набагато сильнішим в інтелектуальних бійках і отримав можливість займатись тим, що його вабило найбільше, - людською душею. Юнг сподівався, що саме паранормальні явища, які викривляли час і простір, спроможні дати знання про Душу. Ось чому, вважав він, важливо вивчати парапсихологію та такі явища, як гіпноз, спірітизм, яснобачення та телепатію. Тут Юнг зрозумів, що наука, яку він шукав, була психіатрія. Його ніколи не приваблювало викладання психіатрії в університеті, але, прочитавши підручник Краффта – Ебінга, він із здивуванням зрозумів, що психіатр діє на особистість, перш за все, повнотою своєї власної особистості. Іншими словами, психіатрія є суб’єктивною. Карл завжди шукав таку сферу емпіричного досвіду, яка б об’єднувала біологічні та духовні явища, і ніде не міг знайти її. І тут, накінець, відкрилась область, де зіткнення природи та духу стало реальним.
Приблизно в той самий час відбулось декілька дивних подій, які вказали на вірний вибір Юнгом кар’єри – психіатрії. Якось раз, коли він знаходився вдома разом з матір’ю, раптом пролунав звук, схожий на постріл із пістолета. Дубовий стіл розколовся посередині. Через декілька днів стальне лезо кухонного ножа розсипалось на куски. Ці всі знамення вказували на якусь майбутню подію. І, насправді, Карла запросили на спірітичний сеанс, пов’язаний із смертю батька. Взагалі, юнак відвідував такі сеанси вже більше 2-х років. Медіумом була його п’ятнадцятирічна кузина - Олена Прайсверк. Її духовним наставником був покійний Самуїл Прайсверк. Під час трансів Олена поступово перетворювалась в жінку на ймення Івнес, яка відзначалася спокоєм та витонченістю, на відміну від самої Олени. Кузина Карла відкривала багаточисленні минулі життєві історії, часто пов’язані із драматичними любовними випадками. Хоча молодий Юнг в той час не досить добре все розумів, Олена була по-дитячому захоплена ним і багато з таких сеансів влаштовувались для приваблення його уваги.
Яким же був зв’язок між такими паранормальними дослідами і сеансами та вибором Карлом психіатрії у якості кар’єри?
Психіатрія, на відміну від тої, яка відома зараз, була зовсім іншою “купою фокусів” у 1890-ті роки, коли Юнг починав свою кар’єру. Вивчення “психе” (душі) розглядалось багатьма сучасниками Карла Гюстава у тісному зв’язку із проблемами вивчення психічного характеру спірітичних явищ. У 1882 році була утворена спілка парапсихологічних досліджень, яка повинна була довести, що людська душа є нематеріальною субстанцією і не залежить від свого тілесного втілення. І тут ми підходим до наступного стану у житті К. Г. Юнга, на яке досить сильно вплинув психоаналіз медичного факультету Фрейда.