Соціальне прогнозування охоплює всі сторони людської діяльності: науку і техніку, виробничі сили, демографічні процеси, охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво, міжнародні відносини, освоєння земних надр, космічного простору.

Проблемами прогнозування, його теорією, займається прогностика. Це наука, що вивчає закони, принципи і методи прогнозування. Однією з найважливіших функцій прогностики, є вчасне інформування громадськості про проблеми, що можуть виникнути в окремій країні чи перед людством взагалі, про шляхи досягнення певних цілей соціально-економічного розвитку.

Однією з проблем, вирішення, якої дало б можливість підвищити надійність та обґрунтованість прогнозів, є розробка принципів верифікації прогнозів (їх істинності, обґрунтованості, надійності). Верифікація прогнозу, тобто визначення ступеня відповідності його дійсному стану об'єкта, що прогнозується в майбутньому, можлива лише до завершення періоду упередження. Але вже на заключних етапах розробки прогнозу можлива і бажана відносна (попередня) верифікація: визначення ступеня відповідності прогнозу вимогами сучасної науки; ступеня достовірності прогнозу (ймовірність здійснення передбачуваного у заданий часовий інтервал); обґрунтованості (відповідності теорії практиці). Досвід показує, що верифіковані таким чином прогнози збуваються з високим ступенем ймовірності.

У простих випадках роль верифікації відіграють експертні опитування (оцінки). У більш складних випадках потрібні спеціальні процедури, наприклад, верифікація шляхом:

• розробки прогнозу іншим методом;
• зіставлення прогнозу з іншим, отриманим з інших джерел інформації;
• аналітичного або логічного дослідження прогнозів;
• додаткового опитування експертів;
• застосування критичних зауважень опонентів;
• врахування джерел можливих помилок.

Соціальне прогнозування базується на аналізі даних, які приведені в певну систему наукових фактів і характеризують об'єкт прогнозування – інформаційного масиву. До складу інформаційного масиву входять найрізноманітніші джерела: періодична преса, політичні огляди і звіти, статистичні дані, дані анкетних опитувань, радіопрограмами, політичні заяви, особові характеристики політичних лідерів, оцінки їхніх світоглядно-політичних переконань, монографії тощо.

Важливим у прогнозуванні є врахування того соціального, економічного, організаційного і науково-технічного фону, на якому розвивається об'єкт прогнозування. Сам цей фон, як сукупністть зовнішніх факторів обмежує розвиток об'єкта прогнозу, активно взаємодіє з ним.

Розрізняють пошуковий та нормативний прогноз. Пошуковий 21 прогноз – це прогноз, який, враховуючи теперішній стан і тенденції розвитку объекта прогнозування, визначає майбутній стан цього об'єкта на заданий проміжок часу. Він відповідає на питання, у якому напрямі відбувається розвиток та який найвірогідніший стан об'єкта прогнозування у майбутньому (прикладом такого прогнозу є прогноз чисельності народонаселення планети).

Нормативний прогноз – це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Нормативний прогноз містить практичні рекомендації для здійснення відповідних планів і програм розвитку. На відміну від пошукового прогнозу, нормативний прогноз будується у зворотньому напрямку. Тобто, від наперед заданого стану об'єкта прогнозування до вивчення тенденцій та їх можливих змін, що забезпечують досягнення цього стану.

Прогнози попередження готуються для безпосереднього впливу на свідомість і поведінку людей з метою недопустити передбачуваного майбутнього.

Прогнози розробляються за допомогою певних методів прогнозування, які являють собою способи відбору і аналізу інформації з метою складання прогнозу. Еріх Янч, австралійський футуролог, нараховує понад 200 методів, логічних і технічних засобів пізнання майбутнього. У практиці використовуються не більше 15– 20 методів прогнозування. Усі вони можуть бути поділені на п'ять груп:

• екстраполяція тенденцій;
• експертні оцінки;
• моделювання;
• історична анологія;
• сценарій майбутнього.

Метод екстраполяції тенденцій базується на припущенні про безперервність розвитку більшості процесів життя. Якщо для якоїсь системи технічної, біологічної, соціальної – у минулому був розвиток (зростання чи спад) з певною швидкістю чи прискоренням, то є підстави вважати, що ця швидкість чи прискорення залишаться незмінними у майбутньому. Проте, слід бути обережним у виборі часових інтервалів прогнозування. Необгрунтоване перенесення тенденцій минулого на майбутнє часто призводить до абсурду.

Найскладнішим є процес добору експертів. Зараз використовуються як об'єктивні такі суб'єктивні методи пошуку експертів. Значні проблеми для прогнозування майбутнього створює організація роботи експертів. Традиційні дискусії, безпосередній обмін думками мають багато недоліків: “тиск авторитетів”, небажання деяких з них публічно відмовлятися від своєї думки, суб'єктивність експертів тощо. Тому останнім часом набув популярності метод “Дельфі”. Експертне опитування, при цьому, проводиться анонімно, у декілька турів. Зв'язок між експертами здійснюється з допомогою пошти або -компютерної мережі, тому “психологічні фактори” не можуть впливати на кінцеві результати. Ще один метод експертних оцінок – опитування громадської думки, набуває все більшого поширення у нас і за кордоном.

Метод моделювання побудований на вивченні моделей даного об'єкту пізнання. Результати досліджень переносяться з моделей на об'єкт.

Комп’ютерне моделювання дозволяє дослідження і прогнозування динаміки складних систем з допомогою ЕОМ. В результаті вивчення поведінки моделі в різних умовах і при різних значеннях вхідних параметрів з'являється можливість прогнозувати поведінку реальної системи. Це особливо важливо у разі дослідження складних соціально-економічних процесів, коли прямий експеримент не можливий або може призвести до непередбачуваних наслідків.

Крім імітаційних моделей, які сьогодні є одними з найголовніших методів прогнозування, широко використовують історичні моделі, образи і сценарії майбутнього. Історичний підхід полягає у виявленні об'єктивних закономірностей і тенденцій розвитку системи, та спирається на принципи детермінізму майбутнього (що необхідність завжди пробиває собі шлях крізь випадковість). Сценарій можна розглядати як історично-ситемну модель, орієнтовану на процес розвитку. Вперше сценарій був введений Г. Каном і А. Вейнером в книзі “2000 рік”. Сценарії з'ясовують:

• яким шляхом, крок за кроком, може бути реалізований той чи інший прогноз;
• які варіанти є, на кожному етапі, для учасника подій, щоб відвернути, полегшети, або уникнути певного розвитку подій.

Необхідно зазначити, що жоден з розглянутих методів не може забезпечити високої надійності прогнозу. Тому на практиці використовують комбіновані, комплексні методи. Такий підхід дає змогу усунути недоліки окремих методів і гарантувати більшу точність прогнозу.

Соціальне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найвищий рівень – це суспільство в цілому, середній – певний район чи територіальна спільність і нижній – окремий колектив. Відносно часового рівня є довгострокове прогнозування, яке розглядає соціальні процеси на тривалий період, 5-20 років. Середній часовий рівень – 10-15 років, аналізує завдання, які дають орієнтовну відповідь на питання, що можна зробити. Найнижчий – вирішує завдання, які потрібно здійснити в найближчий період.

Прогнозування виконує евристичну, інтегруючу, нормативну, запобіжну, комунікативну, орієнтовну функції. Найважливішою його функцією є те, що воно дає розуміння історичної перспективи, допомагає визначити напрям соціального та політичного розвитку на тривалий термін.