Оцінка добра і зла у світі, їхнє розрізнення були найбільш проблематичними у філософії Августина. З одного боку, світ як утвір Бога не може бути недобрим. З іншого боку, існування зла безсумнівне. При визначенні поняття теодицеї [2], чи захисту досконалості творення світу, Августин виходив з того, що зло не належить природі, але є продуктом вільної творчості. Спочатку, будучи маніхеєм, Августин розумів зло як „субстанцію, якій притаманні темнота і безформна величина — то щільною, яку вони називали землею, то рідкою і тонкою, як повітря: вони уявляли, що це злий дух, який плазує по цій землі… і я вирішив, що існують дві величини, протилежні одна одній, обидві безкінечні, лише за винятком того, що зла вужча, а добре ширша” [1:137]. Навернувшись Августин відійшов від цього вчення, змінивши докорінно свої погляди, вважаючи, що Бог створив природу доброю, але отруїла її зла воля. З цим пов'язана інша теза: „зло не є нічим іншим, як зменшенням добра, що згодом зникає зовсім” [1:94], воно є лише недолік добра, його релятивна ступінь. Немає абсолютного зла, лише добро абсолютне. „Мені стало зрозуміло, що тільки добро може стати гірше. Якщо б це було абсолютне добро або ж взагалі ним не було, то воно не могло б стати гіршим…. все, що погіршується, позбувається доброго. Якщо ж воно повністю залишиться без доброго, то цілком перестане існувати” [1:181]. Зло виникає там, де ніщо не робиться добре, зло - це відраза від вищих цілей, це гординя. Гординя виникає з прагнення обійтися без Бога. Таким чином, „… все, що існує — є добром, а те зло, про походження якого я запитував не є субстанцією… ” [1:181] Наступний аргумент теодицеї Августина полягає в тому, що зло не порушує гармонії світу, але необхідно для неї. Покарання грішників так само не суперечить цій гармонії, як і винагорода святих. Августин, таким чином, не заперечує наявності зла у світі, однак розуміє його негативно, як відсутність добра.
Етиці Августина притаманно те, що він приписував злу інше походження, ніж добру. Зло походить від людини, має земний характер, добро ж виникає від Бога, продукт Божої милості. Людина відповідає за зло, але не за добро. „Добре в мені закладено Тобою, це дар Твій;, а все, що зле в мені — від прогрішень моїх, осуджених Тобою” [1:238]. Хто ж покаже нам це добре? Августин пропонує людині прикласти усі зусилля для, того, щоб максимально відродити в собі той образ Божий, що є в кожному з нас. Це відродження є найвищим благом, яке неможливо побачити очима, а можна осягнути лиш розумом. „… але ці люди можуть стати добрими, якщо осягнуть істину і досягнуть згоди з істиною… ” [1:206 Та, навіть, цю ласку можна втратити, якщо не бути пильним. „В цьому житті, яке називається „цілковитою спокусою”, ніхто не може бути спокійним за себе: якщо він зміг змінитись із злого на доброго, то це ще не означає, що він знову не стане таким, як був раніше” [1:276].
Та є ще любов. Каже Августин: „Де немає порядку, там неспокій; впорядковане заспокоюється. Мій тягар — це любов моя: вона рухає мною, куди би я не прагнув” [1:346]. Тому „блаженний той, хто любить Тебе, в Тобі друга і заради Тебе ворога. Лише той не втратить нічого дорого, хто любить усіх в Тому, Кого неможливо втратити. Хто ж це, якщо не Бог наш… ?” [1:112].
„Що ж, люблячи Тебе, люблю я? Не тілесну красу, не тимчасову привабливість, не світло цього світу… — не це я люблю, люблячи Бога…. там, де душі моїй світить світло, яке не обмежене простором, де звучить голос, який не замовкне під впливом часу… Ось що люблю я, люблячи Бога мого” [1:240-241].
