Вічне життя — „є тією мудрістю, через Яку виникло все, що є, що було і що буде” [1:228].

Гріховність — „зіпсована воля, від вищої субстанції, від Тебе, Бога, що відкинула „внутрішнє своє” і окріпла у зовнішньому світі” [1:183].

Життя — це „неподільна єдність”, якій притаманні такі три властивості: бути, хотіти, знати [16:347].

Зло — „… не є субстанцією… ” [1:181] і „… не є нічим іншим, як зменшенням добра, що зникає зовсім” [1:94].

Злочин — „порочний порух душі, який спонукає її до дій, в яких душа утверджує себе відважно і збаламучено” [1:119].

Любов — Мій тягар…: вона рухає мною, куди би я не прагнув” [1:346].

Матерія — „Матерії належить першість лише відносно того, що з неї виникло; вона первинна не тому, що вона „робить”, адже вона сама зроблена і не має першості у часі” [1:336]. „… здатна прийняти форму і послужити матеріалом для творення: адже світ вже був в ній, але в хаотичному стані, без різниці в якостях та формах; впорядкований і гармонійний, він і називається небом і землею: перше — світ духовний, друга — тілесний” [1:324].

Мудрість — „… розумна природа, що стала світлом від споглядання Світла” [1:324].

Пам’ять — „… скарбниці, куди зібрані незчисленні образи всього, що було сприйнято. Там також складені і всі наші думки, що перебільшили, применшили чи взагалі якимось чином змінили те, що їм повідомили наші зовнішні відчуття” [1:243]. „… це сила мого розуму, вона притаманна моїй природі” [1:245]. „… це наче шлунок душі, а радість і смуток — це їжа, солодка і гірка: належачи пам’яті, вони наче переправлені в шлунок, де вони можуть лежати… ” [1:249]

Пожертва та Плід — „це те, що подають нам, коли ми в нужді: гроші, їжа, пиття, одяг, пристановище, допомога” [1:366]. „це добра правильна воля того, хто дає.” Наприклад: „… протягнути чашу холодної води учню — це пожертва; а плід — зробити все це…. „в ім’я учня” [1:366].

Розум — „сила, якою я оживляю не лише свою плоть, але і передаю їй чуттєвість. Її створив Господь… визначивши кожному почуттю зокрема своє місце і його обов’язки: тому з їхньою допомогою я можу виконувати різне, залишаючись єдиним” [1:242].

Тіло — „не являє собою велике чи прекрасне, тому що воно тіло: менше чи не таке вже і красиве, воно все рівно залишається тілом” [1:121].

Час — „… це ніщо інше, як розтяг, але чого? не знаю; можливо і самої душі” [1:303]. „… створюється зміною речей… ” [1:314]