Особливості емпіризму. Визнаючи чуттєвий досвід як основу достовірного знання, Ф. Бекон водночас відзначав непевність чуттєвого сприйнятя. Людські почуття обмежені, обманні, вони дають лише знання зовнішніх властивостей речей. Цю ваду чуттєвого сприйняття можна подолати за допомогою різних приладів. Але й цього не досить. У достовірному пізнанні природи вирішальну роль відіграє науковий дослід, експеримент. “Відчуття самі по собі річ непевна й хибна, так само небагато варті й інструменти, призначені для підсилення та загострення відчуттів. Однак усі правдиві тлумачення природи досягаються через позитивні й негативні інстанції та експерименти, в яких відчуття судять лише про дослід, а дослід уже про природу й речі як такі”.

Таким чином, за основу пізнання Ф. Бекон бере не первісне спостереження, а дослід, з науковою метою організований експеримент, що відрізняється від звичайного чуттєвого досвіду системністю й цілеспрямованістю. В науковому експерименті природні явища вивчають, штучно створюючи такий стан, коли все приховане відкривається швидше, ніж у звичайних умовах. Значення експериментального дослідження природи полягає гакож у тому, що, відкриваючи шлях до наукової істини, наукові досліди, експерименти не відходять від потреб практики. Тобто наука, в основі якої лежить експериментальне дослідження природи, відповідає своєму призначенню — служити практиці.

Отож, розглядаючи чуттєвий досвід як джерело достовірного знання про природу та грунтовно доводячи необхідність її експериментального вивчення, Ф. Бекон виступає як засновник емпіризму. Проте треба зазначити, що Ф. Бекон був далекий від грубого, поверхового емпіризму. Так, ми знаходимо в нього багаю суджень, де висловлена недовіра людському розумові. Залишившись наодинці з собою, розум швидко відривається від речей і підноситься до абстрактних узагальнень.

Розум, за Беконом, потребує не стільки крил, скільки гир. Але ж і дослід сам по собі ще не дає необхідного результату. Аби отримати цей результат — істинне знання природи, дані експериментального дослідження треба піддати раціональній обробці, застосувати до неї раціональний метод пізнання.

Союз досліду і розуму — вихідний пункт методології Ф. Бекона. Такого союзу, вважає він, ніколи раніше не було, але до нього треба прагнуги. У своїн методології філософ виступає як проти схоластичного, абстрактно спекулятивного пізнання, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію у цьому питанні він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму, ігноруючи факти, виводити істини з самої, себе. Цей шлях — утілення абстрактного раціоналізму. Другий — шлях мурахи. Він уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадженню голих фактів, і, нарешті, третій, справжній шлях науки - це шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар' у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів на наукову істину. Це і є шлях від емпірії до теорії, від чуттів до загальних аксіом.

Метод, за яким відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, — це метод наукової індукції. Саме його вважає Ф. Бекон справжнім методом дослідного вивчення природи, відрізняючи, проте, від звичайногоіндуктивного виводу. Філософ добре бачить обмеженість звичайної індукції: адже індуктивний вивід завжди має лише ймовірний характер. Аби він набув достовірності, треба цілком вичерпати всі можливі випадки, що є практично недосяжним. Головна ж вада індуктивною методу, як зазначає Ф. Бекон, полягає в тому, що дослідники зважають лише на ті факти й випадки, як підтверджують результат індуктивного узагальнення, ігноруючи ті, що його заперечують. Вади звичайної індукції він пояснює, як і завжди, за допомогою алегорії. До храму Посейдона привели скептика,намагаючись перекипати його в існуванні цього божества. Оглянувши різні подарунки, що їх принесли до вівтаря люди, які врятувалися під час шторму завдяки молитвам, зверненим до Бога, скептик запитав: а де ж подарунки тих, хто не врятувався? Мораль зрозуміла: звичайно, індукція обмежується вивченням лише позитивних випадків, залишаючи поза увагою негативні. “Індукція, яка здійснюється методом простої енумерації, — підсумовує Ф. Бекон, — є дитяча справа. Її висновки випадкові й зроблені з боку протилежних інстанцій, вона взагалі судить на підставі занадто малої кількості фактів, і то лише тих, що під руками”

На думку Ф. Бекона, індукція може привести до надійних висновків лише після вивчення певної кількості негативних випадків. Негативні інстанції, таким чином, вплітаються в саму тканину індуктивного виводу. Саме так досягається достовірність наукового пізнання. Ф. Бекон розробляє, детальну методику експериментальною дослідження природних явищ. Воно здійснюється за допомогою складання різних за змістом таблиць. Це таблиці присутності, відсутності та ступенів. Порівняльний аналіз фактів, зібраних у цих таблицях, приводить урешті-решт до позитивного результату — знання законів природи та причин. Ефективність цього способу Ф. Бекон демонструє на прикладі дослідження такого явища, як тепло. І, варто зазначити, доходить цілком правильного висновку, вбачаючи причину тепла у внутрішньому русі.

Методологія експериментального дослідження природи та індуктивний метод Ф.Беконасправили великий вплив на всю подальшу історію науки. Цей і/е^д став уособленням науковою пізнання як такого, а ті науки, що спиралися у своєму розвитку на емпіричну базу, тривалий час називалися індуктивними. І лише поступове зростання рівня теоретичних досліджень у так званих емпіричних науках виявило обмеженість і вади Беконової методології. Вони були пов'язані з недостатнім розумінням ролі теоретичних, у тому числі філософських, понять у науковому пізнанні, закономірностей побудови наукових теорій. Ці вади стали предметом критики з боку протилежного напряму — раціоналізму, предстазники якого з самого початку орієнтувались саме на теоретичне, передусім математичне, пізнання.