Всі основоположні ідеї «Антропологічного принципу у філософії» були грунтовно проаналізовані і розкритиковані Юркевичем в філософській праці «З науки про людський дух».

Розглянувши етичну концепцію, викладену в «Антропологічному принципі в філософії», Юркевич підкреслює, що її неспроможність обумовлюються хибністю світоглядних та методологічних засад, із яких виходив автор. Передусім, це стосується заперечення наявності в людині нематеріальних начал, відсутність у автора чітких уявлень про самоспостереження як особливе джерело психологічного пізнання. Метафізичне вчення про єдність буття і фізичне вчення про єдність матерії в усьому чуттєвому світі послужило йому приводом для злиття явищ неорганічних і органічних, органічних і духовних. Філософ зосереджує увагу на спростуванні вихідної тези Чернишевського та його однодумців про цілковиту залежність ідеальних психічних явищ від явищ органічних. Свідома діяльність та душевні стани людини розглядаються як безпосереднє творення тілесного організму, видозміни явищ органічного життя.

Предметом спеціальних розвідок Юркевича стає проблема, пов'язана з аналізом зусиль матеріалізму розкрити сутність багатозначного зв'язку між фізіологічними та психологічними явищами, довести похідний характер «душевних» явищ, їх генетичну залежність від матеріальних фізіологічних процесів. «Ми займалися цим ученням про перехід кількісних відмінностей в якісні досить довго, позаяк воно часто повторювалося в нашій літературі як закон, за допомогою якого легко пояснюється походження явищ психічних із фізіологічних».

Основна засада матеріалізму полягає у вченні, що у речах кількісна відмінність перетворюється на якісну. Кожній кількісній зміні обов'язково відповідають в якомусь відношенні зміни якісні, тобто під впливом даної кількісної зміни з являються якісь нові зміни і втрачаються раніше набуті. На стан рослини може впливати зміна кількості чи якості, і ці зміни можуть бути визначені з науковою вірогідністю. Тріумф природознавства полягає в тому, що за явищами у предметі воно визначає виходячи з начал логічних його майбутні стани й майбутні зміни.

Чернишевський в своїй праці пише: «Природничі науки відповідають, що немає предмета, який мав би лишень одну якість, навпаки, кожен предмет виявляє безліч різних явищ… Логічна відстань від однієї з цих якостей до іншої безмірно велика або, краще сказати, немає між ними жодної, близької чи далекої, логічної відстані, тому що немає між ними жодного логічного відношення». [8, ст. 139] Він стверджує, що загальним законом речей є поєднання різнорідних якостей в одному предметі, «… природничі науки відкривають і зв'язок… за способом походження різнородних явищ з одного й того самого елемента при напруженні або послабленні енергійності в його дії». Отже, кількісна відмінність переходить у якісну відмінність, при цьому це явище відбувається в природі просто так, з примхи, кількість не має внутрішньої потреби переходити або перетворюватися на якість.

В своїй праці Юркевич посилається на відомих філософів таких як Декарт, Гейлінкс, Мальбранш, які вважають, що вислів «кількісна відмінність переходить у якісну» не має жодного розумного сенсу, він зрозумілий для звичок уяви, а не для логічного глузду. Давид Юм, противник теоретичних припущень, говорить, що якості у речах ідуть одна після іншої або існують одна поряд з іншою.

Занепад філософської творчості Юркевич бачив у конфлікті між надзвичайним піднесенням духу в ідеалізмі філософією, що прагне йти в ногу зі спеціальними науками. Головна помилка матеріалізму, на його думку, полягає в тому, що матеріалізм усю складність душевної діяльності хоче пояснити механістичне. При поясненні явищ матеріалізм забуває про спостерігача, на якого впливають явища, забуває про дух, який приймає явища й форми, йому одному властиві.

Юркевич практично не спостерігає, щоб якості виходили одна із одної, не бачить, щоб одне явище мало з іншим зв'язок необхідний. А всі сполучення якостей вважаються зрозумілими, тому що про їх наявність у будь-який час свідчать чуття кожної, людини. «Легко сказати: кількісна відміна переходить у якісну, нібито кількість містить сама у собі здатність і потребу перетворюватися на якість… Природа не володіє чарівною силою перетворення кількості в якість… Кількісна відмінність перетворюється в якісну не у самому предметі, а у його відношеннях щодо суб'єкта, який відчуває та уявляє, і тому вона може бути висловлена тільки з первісних форм та умов самого відчуваючого духу». [8, ст. 144]

Як вважає Юркевич, коливання струни не обертається на звуки струни, неозброєним оком можна побачити, що воно лишається коливанням. А щоб хвилеподібний рух повітря перетворився на звук, вібрація ефіру – на світло, потрібна істота, яка відчуває, в якій, власне, здійснюється це перетворення кількісних рухів на якості звуку та світла.

Юркевич підкреслює, що перетворення кількісних відмінностей на якісні пояснюється виходячи з натури та форми людських відчуттів та уявлень і поза цими формами споглядання та уявлення кількість ніяким чином не перетвориться на якість, лише буде більшою чи меншою кількістю.

Юркевич пише, що безодня,, яка відокремлює у предметі одну якість від іншої, полягає не у самому предметі, а у людині, у формах людського чуттєвого споглядання. Кількісні відмінності, що відбуваються у речах… є відмінностями співвимірними, що підпадають під загальний закон і знаходяться між собою у логічних відносинах подібності та протилежності, цілого та частин, загального та окремішнього, підстави та наслідку та ін. Філософ вважає, що природа і дух має логіку і саме в явищах природи розкривається розум математичний.

Щоб зрозуміти світ явищ найповніше і найглибше Юркевич радить брати до уваги розум самоусвідомлений, який розкривається в дусі. Такий розум пояснює чуттєві сприйняття згідно з власними припущеннями щодо сутності світу явищ.

Отже, тілесне поняття доступне нашому пізнанню тільки через душевне. Самі явища органічного життя не існують для нас поза межами суб'єкта, який їх пізнає і розуміє. Поняття матерії «самої по собі» – абстракція.

Реальність світу у Юркевича не викликала сумніву. Світ існує, не має ні початку, ні кінця, дається нашому розуму як процес іманентного саморуху, в якому матерія переходить у форму, можливість – у дійсність і таким чином витворює істоти природи не за родовою, а за конкретною їх сутністю. Світ постає як система життєвих явищ, сповнених краси й значущості, єдності матеріального та ідеального, що знаходить своє відбиття в абсолюті. Нашому пізнанню належить світ як даний предмет, котрий ні вимислити, ні відтворити не можна, бо так само, як наша воля не повторює творчих актів абсолютного, наше мислення не повторює свідомості цих актів. Питання стосовно самого абсолютного не метафізичне, не філософське, а теософське.