Гельвецій (Helvetius), Клод Адріан (1715—1771) — французький філософ-матеріаліст, ідеолог революційної французької буржуазії XVIII ст. Народився в Парижі в сім'ї придворного лікаря. Закінчив ієзуїтський коледж. Займав посаду генерального відкупщика (до 1751). Проникаючись антифеодальними настроями, Гельвецій зблизився з Монтеск'є і Вольтером, під впливом якого написав ранні твори. З 1751 цілком присвячує себе науковій роботі. Гельвецій входив в кружок Дідро і Гольбаха. Книга Гельвеція “Про розум” (“De l'Esprit”,P., 1758), спрямований проти основ феодального порядку, феодально-релігійної ідеології і католицької церкви, викликала гнівні напади реакційних кіл, була заборонена владою і спалена. Основні ідеї цієї книги були розвинуті і обгрунтовані в його творі “Про людину, її розумові здібності і її виховання” (“De l'Homme,des es facultes intellectuelle set de soneducation”, 1773).

Гельвецій один із перших французьких матеріалістів XVIII ст. подолав непослідовність теорії пізнання Локка, надавши його сенсуалізму відкрито матеріалістичного характеру. Відчуття розглядалися ним як результат дії зовнішніх предметів на органи чуттів людини і як єдине джерело людського знання. Гельвецій стверджував, що світ матеріальний, нескінченні в просторі і часі і знаходиться в постійному русі. Він захищав вчення про єдність матерії і мислення і розглядав свідомість і відчуття як властивості матерії, які виникли на певному етапі розвитку останньої. Гельвецій був противником агностицизму і доказував невичерпні можливості людського інтелекту в пізнанні матеріального світу. Він піддав гострій критиці релігійно ідеалістичні ідеї існування бога, створення світу, безсмертя душі і ін.

Відстоюючи передові філософські ідеї свого часу, Гельвецій не вийшов, однак, за рамки метафізики, залишивши невирішеною проблему саморуху; він абсолютизував значення законів механічних рухів. Гостра реакція на абстрактно-раціоналістичний відрив мислення від відчуттів і протиставлення цих двох форм пізнання привели Гельвеція до другої метафізичної крайності — він зводив мислення до його чуттєвої основи.

Гельвецій виступав з критикою вчення про вроджену нерівність інтелектуальних можливостей людей, яке використовувалось для увіковічнення феодально-класової нерівності. Гельвецій стверджував, що всі люди від народження мають рівні розумові задатки, а різниця їх психічного і морального складу пояснював перш за все особливостями середовища, в якому вони виховувались.

В центрі уваги Гельвеція — соціально-політичні, соціологічні і етичні проблеми (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, Твори, 2 вид., т. 2, ст. 144).

На відміну від Монтеск'є і Вольтера, шукаючих компромісу з аристократією, Гельвецій висунув вимоги повної ліквідації феодальних відносин і власності. Відкидаючи егалітаризм Руссо і розходячись з фізіократами (які рахували, що суспільство не повинно втручатися в економічні відносини), Гельвецій вважав, що суспільство повинно вимагати пом'якшення надмірної нерівності в розподілі власності. Рахуючи республіканську форму управління непридатну для великих держав, Гельвецій зв'язував здійснення своїх соціально-політичних поглядів з твердженням просвітницького абсолютизму, в розуміння якого він вкладав буржуазно-демократичний зміст.

Соціологічні погляди Гельвеція були спрямовані проти теологічних і спіритуалістичних поглядів на суспільне життя, мали за мету пояснення суспільного життя без допомоги видуманих надприродних сил. Однак він не вийшов за межі ідеалістичного розуміння історії і вивчення суспільних явищ починав з ізольованого індивіда, з його біолого-фізіологічною “незмінною природою”, визнаваючи людську свідомість і пристрасті, які рухають суспільний розвиток. Соціологічні погляди Гельвеція включали в себе здогадки про роль матеріальних умов суспільного життя. Вчення Гельвеція про самолюбство як механізм, який рухає суспільний розвиток, прагнення підкреслити в людській діяльності боротьбу за задоволення життєвих потреб, констатація ним великого значення індустрії висунули його в ряд найбільш глибоких і далекоглядних мислителів XVIII ст.

Вчення про вирішальну роль середовища у формуванні інтелектуального і морального лиця людей носило матеріальну тенденцію, хоча, говорячи про вирішальну роль соціального середовища у становленні людини, про роль виробничої діяльності людей у виникненні і розвитку свідомості, мови, звичаїв, моралі і мистецтва, Гельвецій вважав, що соціальне середовище і суспільне життя в цілому самі визначаються свідомістю людини.