Ієрогліф дао складається з двох частин: шоу – голова і цзоу – йти, тому основне значення цього ієрогліфа – дорога, якою ходять люди, але пізніше цей ієрогліф набув переносного смислу і став означати закономірність, закон. Лао-цзи, прийнявши дао за вищу категорію своєї філософії, надав їй не тільки смислу загального закону, але й розглядав її як джерело створення світу. Він вважав, що дао – це “корінь неба і землі”, “мати всіх речей”, що дао лежить в основі світу. Лао-цзи говорив, що “ дао народжує одну, одна народжує дві, дві народжує три, а три народжує всі істоти”, що є характеристикою походження всього існуючого від дао.
А що ж таке дао в розумінні Лао-цзи?
“Дао, яке може бути виражене словами, не є постійне дао” (Лао-цзи, §1). Лао-цзи вважав, що суть дао не можна виразити словами. Воно не має вигляду, не видає звуків, не володіє формою “дивишся на нього, але не бачиш, слухаєш його, але не чуєш, ловиш його, але не можеш спіймати” (Лао-цзи, §14). Коротко кажучи, дао – це “пустота” або “небуття”.
“Дао порожнє, але при його використанні воно не переповнюється” (Лао-цзи, §4). Давній словник “Шовень” пояснює ієрогліф чун, що означає пустоту, через ієрогліф чхун (пустота в посудині), звідси дао потрібно розуміти як абсолютну “пустоту”, яка ніколи не переповниться при вживанні. У зв’язку з тим Лао-цзи також називав дао гушень, тобто “пустотою в ущелині”, і як пояснює Су Че (1039-1112): “Ущелина, будучи порожньою, має форму, в той час як гушень (пустота в ущелині) порожнє і не має форми”.
“Буття” і “небуття” – дві основні категорії в філософії Лао-цзи, і дао в його розумінні виникло на основі цих категорій. Варто відмітити, що в розумінні Лао-цзи відношень між “буттям” і “небуттям” існують певні діалектичні ідеї, однак він не зміг провести їх від початку до кінця, в результаті чого перебільшував роль “небуття”, відірвавши його від “буття” і перетворивши в самостійну суть Всесвіту. Дао в філософії Лао-цзи – це абстрактне і гіпертрофоване (тобто, перебільшене) уявлення про “небуття”. Лао-цзи вважав, що всі конкретні предмети являють собою єдине ціле із “буття” і “небуття”, причому “буття” – це суть предмета, а “небуття” – пустота, або вакуум.
В одинадцятому параграфі він говорить: “Тридцять спиць з’єднуються в одній ступиці колеса, і, оскільки (в ступиці) є пустота, появляється можливість використовувати колісницю. Із глини роблять посудини, і, оскільки, посудини всередині порожні, появляється можливість використовувати їх. Двері і вікна видовбують, щоб побудувати будинок, і, оскільки будинок всередині порожній, появляється можливість використовувати його. Тому наявність предметів приносить користь, а наявна в них пустота робить їх потрібними для уживання” (Лао-цзи, §11). Колеса в колісниці крутяться тому, що в ступиці із круглого дерева, в якій збирають спиці, є пустота, через яку проходить вісь. Глиняний посуд і будинки годяться для уживання тому, що всередині вони порожні.
Так само відбувається і з конкретними предметами. “Простір між небом і землею” також являє собою єдність “буття” із “небуття”. “Хіба простір між небом і землею не подібний на ковальський міх? Будучи порожнім усередині, він ніколи не є вичерпним, і чим більше рухається, тим більше з нього виходить вітер” (Лао-цзи, §5).
Лао-цзи порівнює простір між небом і землею з ковальським міхом, в якому небо і землю розглядає як стінки, а простір між ними як пустоту в ковальському міху, яка, так само як “небуття” в конкретних предметах, об’єктивно існує в єдності з реально існуючим “буттям” неба і землі. Різниця лиш у тому, що “пустота” або “небуття” простору між небом і землею безкінечні. Так само стверджував не тільки Лао-цзи. У розділі “Чжоухе” твору “Гуань-цзи” знаходимо: “Небо і земля оточують усі предмети, тому їх називають сагайдаком (сумка, футляр для стріл) для всіх предметів” (Гуань-цзи, розд. 11, с. 63). Це показує, що порівняння простору між небом і землею з ковальським міхом фактично відображало погляд на структуру Всесвіту, згідно з яким вважалося, що простір між небом і землею є закритим і як небо, так і земля за своєю суттю матеріальні. Лао-цзи вважав простір, називаючи його “пустотою” або “небуттям”, основою існування неба і землі, коренем життя усіх істот. Таким чином він надавав “пустоті” і “небуттю” містичного характеру.
Лао-цзи висунув таке положення: “Пустота в ущелині (гушень) не вмирає, і це вважається джерелом народження усього сущого; ворота народження усього сущого називаються коренем неба і землі” (Лао-цзи, §6). У цьому положенні він розглядає “пустоту” і “небуття” як “матір усього існуючого”, як його “родоначальника”. Він особливо підкреслював і навіть гіпертрофував роль і місце пустоти, відірвав “небуття” від “буття” і перетворив його в дещо незалежне і самостійно існуюче. Його слова “Всі речі в Піднебесній народжуються в бутті, а буття народжується в небутті” (Лао-цзи, §40) – показують, що небуття виділяється із нерозривних зв’язків із “буттям”, ставиться попереду “буття” і перетворюється в джерело утворення світу, що виражено в словах “народжені раніше неба і землі” (Лао-цзи, §25). Це інтерпретоване “небуття” Лао-цзи “позначав ієрогліфом дао” (Лао-цзи, §25). Стає очевидним, що дао Лао-цзи – це абсолютна “пустота”, позбавлена матеріальності, і ця “пустота” може бути тільки продуктом діяльності розуму. У цьому й полягає суть об’єктивного ідеалізму в понятті дао, створеному Лао-цзи.
Дао в понятті Лао-цзи – не тільки джерело створення світу, але й загальний світовий закон. Адже, як говорив Лао-цзи:
- “дао постійно перебуває в не діянні, але немає нічого, чого б воно не робило” (Лао-цзи, §37);
- “дао ніхто не наказує, воно постійно залишається само собою” (Лао-цзи, §51);
- “перехід у протилежність – шлях руху дао, слабість – (метод) дії дао” (Лао-цзи, §40);
- “одиноко стоїть, але не міняється, ходить скрізь, але не втомлюється” (Лао-цзи, §25);
- “любить приносити користь усім істотам і не бореться з ними за зиск” (Лао-цзи, §8).
Із наведених цитат видно, що Лао-цзи оголосив дао загальним законом. У зв’язку з тим він вимагав, щоб урядовці вважали для себе дао законом і, подібно дао, “очищали серця (роблячи їх порожніми)” (Лао-цзи, §3) і не “бажали занадто багато” (Лао-цзи, §15).
Лао-цзи надавав поняттю дао перераховані риси закону, виходячи винятково з потреб його соціально-політичних поглядів, у результаті чого він абстрагував і гіпертрофував деякі явища в природі і суспільстві. Наприклад, він говорив: “Вище добро подібне до води. Добро, яке надає вода, приносить користь усім істотам, і вона не бореться (з ними). Вода знаходиться в тих місцях, якими гребують люди, тому вона подібна до дао ”. (Лао-цзи, §8)
У наведеній цитаті говориться про здатність води зволожувати все живе і її особливість стікати в низькі місця. Справді ж, наділяючи дао доброчинністю знаходитися внизу і не вступати ні з ким у боротьбу, Лао-цзи абстрагував “закономірність” поведінки води. Цю “закономірність” у поведінці води Лао-цзи не приймав за дао, а розтлумачував це тільки так, що вона наближається до дао. Іншим словами, Лао-цзи розуміє відношення між дао і предметами не як присутність дао в самому предметі, а відокремлює його від предмета і робить незалежним, самостійно існуючим.
Об’єктивний ідеалізм Лао-цзи не був послідовним, завершеним і строгим. У деяких його роздумах про дао зовсім очевидно є присутніми певні елементи і складові частини матеріалізму. Наприклад: “ Дао приходить у предмети туманно і невизначено, однак в туманності й невизначеності містяться предмети; воно глибоке і темне, але в глибині й темності присутня життєва енергія; його життєва енергія досить реальна, і в реальності закладена надійність. Із давніх пір до теперішнього часу його ім’я не зникало, що дозволяє подивитися початок усіх речей. Таким чином ми пізнаємо початок усіх речей? Тільки завдяки цьому” (Лао-цзи, §21). “Туманність і невизначеність”, “глибоке і темне” виражають відсутність у дао форми й образу, але тут, хоч Лао-цзи і вважає, що “ дао порожнє”, в “порожнечі” є форма, матеріальні предмети і життєва сила. Це початок усього існуючого.
В окремих випадках, коли Лао-цзи називає дао “небесним дао”, “людським дао”, ці ідеї зближаються із висловлюваннями, які відображають закономірність у русі небесних тіл, зробленими мислителем-матеріалістом Фань Лі, який жив у кінці періоду Чунь цю і говорив, що “Небесне дао багате, але воно не виливає (мудрості) через край, воно могутнє, воно не зарозуміле, воно працює, але не чваниться своїми заслугами” (Го юй, розд. 21) або “світле начало, дійшовши до межі, змінюється темним, і темне начало, дійшовши до межі, змінюється світлим; сонце, дійшовши до краю, повертається назад, місяць приходить і відходить” (Го юй, розд. 21).
Тому, хоч сутність дао в розумінні Лао-цзи являє собою об’єктивний ідеалізм, висунутий ним погляд, що дао, яке перебувало в бездіяльності і природному стані, “передувало владиці”, може виражати заперечення пануючого положення “Верховного владики”, що керує світом. Цей погляд мав здатність відкидати релігійні уявлення про “Верховного владику” і переосмислювати поняття дао [4:54].
