Людвіг Фейєрбах як матеріаліст виступив на філософській арені в самому кінці 30-х років минулого століття. Це був передреволюційний період для батьківщини мислителя - Німеччини. Феодальна система виробничих відносин в роздробленій країні сильно заважала розвитку промисловості і торгівлі. Буржуазія в Німеччині була зацікавлена в розвитку продуктивних сил, у скасуванні феодально-кріпосничих відносин, що сковували прогрес країни. Проте вона була схильна до компромісів, реформ, до мирного і поступового завоювання вигідних для себе позицій в соціальному і політичному житті країни, вона боялась підйому революційного руху у сусідніх країнах, так і в самій Німеччині.
Німецька буржуазія не дивлячись на несміливість і нерішучість, іноді була не проти виступити в обличчі своїх філософів з різкою критикою дворянства і абсолютизму. [1, 6]
Подібно до того як у Франції у XVIII столітті, у Німеччині в XIX столітті філософська революція передувала політичному перевороту. Але як не схожі одна на одну ці філософські революції! Французи ведуть відкриту війну з усією офіціальною наукою, з церквою, часто також з державою; їх твори друкуються по той бік кордону в Голландії або в Англії, а самі вони нерідко можуть попасти у Бастилію. Навпаки, німці - професори. Державою призначені наставники юнацтва і їх твори – загальновизнані підручники, а системі Гегеля – вінцеві всього філософського розвитку – до певної міри навіть надається чин королівсько-пруської державної філософії! І за цими професорами, за їх педантично-темними словами, в їх незграбних, нудних періодах приховувалась революція? Та хіба ті люди, які вважалися тоді представниками революції, ліберали - не були найзапеклішими противниками цієї філософії, що вселяла плутанину в людські голови [2, 12-13]?
В умовах назріваючої революційної ситуації в Німеччині розпадається і гегелівська школа, яка на той час була панівною: з неї виділяються так звані старогегельянці – Гінріхс, Габлер і інші, які відкрито захищали феодальну монархію, церкву; і так звані молодогегельянці – Д. Штраус, Бруно Бауер і інші, які піддавали критиці феодальну ідеологію, особливо християнську релігію [3, 123-124]. Практичні потреби їх боротьби проти позитивної релігії привели багатьох з найрішучіших молодогегельянців до англо-французького матеріалізму. І тут вони вступили у конфлікт із системою своєї школи. В той час як матеріалізм вважає природу за єдино дійсне, а гегелівській системі природа є всього тільки “відчуженням” абсолютної ідеї, немов її деградацією; в усякому разі, мислення і його мислительний продукт, ідея, є тут первинним, а природа - похідним, що існує лише завдяки поблажливості ідеї. В цій суперечливості на різні лади плутались молодогегельянці.
Тоді з’являється твір Фейєрбаха “Сутність християнства”. Одним ударом розвіяв він цю суперечність, знову і без всяких застережень проголосивши торжество матеріалізму. Природа існує незалежно від будь-якої філософії. Вона є та основа, на якій виросли ми, люди, самі продукти природи.
Не слід, забувати й такого: гегелівська школа розклалась, але гегелівська філософія не була критично переосмислена. Штраус і Бауер, взявши кожен одну з її сторін, спрямували їх, як полемічну зброю, одну проти одної. Фейєрбах розбив систему і просто відкинув її. Але оголосити дану філософію помилковою ще не значить покінчити з нею. І не можна було простим ігноруванням усунути такий великий твір, як гегелівська філософія, що мала великий вплив на духовний розвиток нації. Її треба було “зняти” в її власному розумінні, тобто критика повинна була знищити її форму і врятувати здобутий нею новий зміст.
Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття. Про те, що є первинним: дух чи природа, - це питання, яке відігравало велику роль і в середньовічній схоластиці, всупереч церкві набрало гострішої форми: чи світ створений богом чи він існує одвічно.
Філософи поділились на два великі табори залежно від того, як відповідали вони на це питання. Ті, які твердили, що дух існував раніше природи, визнавали створення світу, - а у філософів, наприклад у Гегеля, створення світу набирає нерідко ще заплутанішого і безглуздішого вигляду, ніж у християнстві, - склали ідеалістичний табір. А ті, які основним началом вважали природу, примкнули до різних шкіл матеріалізму.
Але питання про відношення мислення до буття має ще й іншу сторону: як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, чи можемо в наших уявленнях і поняттях про дійсний світ дістати вірне відображення дійсності? На філософській мові це питання про тотожність мислення і буття. Наприклад, у Гегеля позитивна відповідь на це питання розуміється сама собою: в дійсному світі ми пізнаємо саме його мислимий зміст, завдяки чому світ виявляється поступовим здійсненням абсолютної ідеї, яка одвічно існувала десь незалежно від світу і раніше його. Отже, мислення може пізнати той зміст, який уже заздалегідь є змістом думки. Цим доводом він робить тотожність мислення і буття.
Але поряд з цим існує ряд інших філософів, які заперечують можливість пізнання світу або принаймні вичерпного пізнання. Це Юм, Кант… Але найрішучіше спростування цих, як і всіх інших, філософських вивертів міститься в практиці, саме в експерименті і в промисловості.
Однак протягом цього тривалого періоду філософів штовхала вперед зовсім не тільки одна сила чистого мислення, як вони собі уявляли. Навпаки. В дійсності їх штовхав вперед могутній, дедалі швидший і бурхливіший розвиток природознавства і промисловості. У матеріалістів це прямо впадало в очі. Але й ідеалістичні системи все більше й більше наповнювались матеріалістичним змістом і намагались пантеїстично примирити протилежність духу і матерії. В гегелівській системі дійшло до того, що вона і за методом і за змістом являє собою тільки ідеалістично на голову поставлений матеріалізм.
Хід розвитку Фейєрбаха є хід розвитку гегельянця до матеріалізму. На певному ступені цей розвиток привів його до цілковитого розриву з ідеалістичною системою свого попередника. Прийшов до висновку, що речовий, чуттєво сприйманий нами світ, є єдиний дійсний світ і що наша свідомість і мислення, хоч би якими вони здавались надчуттєвими, є продуктом речовинного, тілесного органу - мозку. Матерія не є продукт духу, а дух є тільки найвищий продукт матерії. Це, звичайно, чистий матеріалізм. Але дійшовши до цього, Фейєрбах раптом спиняється. Він не може побороти звичайного філософського передсуду, передсуду не проти самої суті справи, а проти слова “матеріалізм” [2, 26-39].
