Цікава постановка Фейєрбахом питання про перехід від політеїзму до монотеїзму. Він виходить з живої чуттєвої людини, з її бажань і потреб, відмінність між якими і визначає відмінність, і еволюцію релігійних вірувань. Фейєрбах говорить, що різниця між богами відображається лише у різниці між бажаннями. Чуму, питає Фейєрбах, греки відкидали богів єгиптян? Це тому, що боги їх не відображали потреб греків.

Потреби і бажання язичників, по Фейєрбаху, місцеві, обмежені природою країни, в якій вони живуть. Їх бог тому патріотичний, носить місцевий національний характер.

Християнський бог не обмежений місцевими національними рамками. Християнин не прикутий так душею і тілом до природи, як язичник [6, 53-59]. “Земна благодать, благодать на грунті своєї природи, своєї батьківщини - складало бажання язичників; небесне, вічне, блаженство - бажання християн. Ці відмінності у бажаннях і визначають відмінності богів” [9, 740].

Язичник був рабом природи. Він постійно відчував свою залежність від неї. Засліплений лише сяйвом сонця, він падав перед ним на коліна і молився. Політичний раб відрізнявся від язичника тим, що він так осліплений сяйвом царської могутності і величі, що падає перед ним на коліна, як перед божественною силою, від якої залежить його існування. І ця залежність настільки велика, що земний монарх з його владою настільки володіє життям людей, що здається їм вищою істотою. І саме тут появляється ідея бога - правителя Вселенної.

І тут Фейєрбах йде вперед у порівнянні з іншими мислителями, які вважали, що перехід від політеїзму до монотеїзму носить випадковий характер.

Як бачимо, Фейєрбах, пробує зв’язати причини виникнення монотеїзму з бажаннями і потребами людей і навіть з окремими історико-політичними моментами. І хоч він і не простежив еволюції релігії у залежності від суспільних відносин, проте зумів помітити залежність людини від природних і соціальних сил на різних ступенях розвитку суспільства, особливо в період переходу від політеїзму до монотеїзму.