На нашу думку для історично справедливої оцінки M. В. Гоголя як мислителя час все ще не настав, – тому що проблеми, які поставив Гоголь, продовжують хвилювати і тривожити людей і в наш час. Це одне достатньо вілкоиває все значення того песелому. який пережив Все життя М. В. Гоголь прагнув служити добру. Рано розквітлий літературний геній його надихався ідеєю законності і правопорядку, що мали стояти на сторожі інтересів простої людини. Побачивши, як соціальна машина здатна розтоптати людську душу, перетворивши свого підданого на “існувателя”, свідомість якого не піднімається над рівнем повсякденного буття, Гоголь відчайдушне кинувся на захист людської духовності, закликаючи до загальної любові як основи особистості і суспільства.
Громом розкотилися по світу гоголівські звинувачення суспільному ладу. Примирення з дійсністю не було ні в його сміхові крізь сьози, ні в утопічній проповіді самовдосконалення. Щирий заклик любові до людини з історичною неминучістю обернувся у його спадкоємців повним неприйняттям того самодержавно-кріпосницького порядку, який він хотів наповнити людяним змістом. І цей же високий гуманістичний порив його залишився вічною пересторогою потомкам: благо людства – це благо конкретних людей, а не фікція абстрактної ідеї добра.
Релігійна проблематика культури з особливою гостротою відчувається в гоголівській творчості, – і важко відокремити його творчий шлях від його власної долі. М. В. Гоголя можна поставити на перше місце серед тих релігійних мислителів, які зв'язали себе з Православною Церквою, стали вождями і натхненниками великого і творчого, дуже сміливого руху, який шукає в церковній свідомості відповіді на всі складні і болючі питання життя, тому що в ньому яскравіше ніж у інших, висловився розпад морального і естетичного гуманізму.
Саме в своїй мистецькій і публіцистичній спадщині Гоголь яскраво відтворив комплекс ідей, що характеризує деякі виразні особливості розвитку української філософської думки. Тут реалізувалася та життєва енергія, що до Гоголя і після нього зумовила специфічні риси філософського мислення, притаманного українській культурі.
Здавалось, було два Гоголі: пристрасний бунтівний правдолюбець і упокорений проповідник. Але Гоголь один. Трагічний у своїх помилках і великий у своїй любові до людей. Його, без перебільшення, можна назвати пророком православної культури. В цьому полягає його участь в розвитку філософської думки, в цьому величезне значення Гоголя в діалектиці духовного життя XIX століття.
