Становлення китайської та індійської філософій відображає історію розвитку поглядів цих народів на природу і суспільство, на взаємини людини з природою і суспільством. Умовно філософію Стародавніх Індії та Китаю можна розділити на два періоди: перший – передфілософія – пов'язаний із написанням стародавніх книг. Для Китаю це – «Книга пісень», «Книги історії», «Книги перемін», «Книги обрядів» та літописної книги, для Індії – ведична література. Філософія Індії формувалась на грунті міфологічно-релігійного світогляду. Однією з характерних рис цієї філософії є спрямованість на людину, її духовний світ, прагнення якимось чином знайти шлях впливу на процес мислення, відчуття. В Індії збереглась традиція «колективної творчості» і як наслідок – порівняно мала кількість індивідуальних творів, праць при надзвичайно багатій літературі «невідомих авторів». У староіндійській філософії провідне місце займало питання фізичного та духовного удосконалення людини, пошуку гармонії людини і природи. Філософія цієї країни будувалась на принципах етики страждань та щастя, мала споглядальний характер та слабкий зв'язок з наукою. Також період становлення індійської філософії відмічається зародженням логіки.
Загалом, у Стародавній Індії були висунуті основні філософські проблеми виникнення світу, буття (зокрема, проблема ідеального), пізнання, накреслені підходи до їх розв'язання.
Філософи Стародавнього Китаю пояснювали світ, виходячи з нього самого. Спочатку китайська філософія нічим не відрізнялась від філософії Індії, але у VI ст. до н. е. китайці роблять крок вперед і починають обґрунтовувати матеріальну єдність світу. Китайській філософії притаманне субстанціональне бачення світу.
Більшість шкіл стародавньої китайської філософії займалися практичною філософією, невід'ємними частинами було вивчення проблеми моралі, пізнання природи, соціального управління. Розвиток філософської думки у цій країні відбувався у рамках таких найважливіших категорій як Дао – шлях, закономірність, Ци – ефір, п'ять першоелементів. Лі – розум, закон. Лі – правила поведінки, душ, істина, ясність, вірність, Ян-Інь – боротьба світлого та темного начала та інші.
Ідеї древніх філософів Китаю Лао-Цзи і Конфуція, викладені у «Дао Де Цзи» і «Луньюй», поклали початок двом напрямкам китайської філософії: даосизму та конфуціанства і були розвинені учнями та послідовниками цих великих мислителів древності. Філософія Стародавнього Китаю розробляла політичні, правові та моральні норми поведінки у суспільстві, виступала певним ідеалом і орієнтиром у повсякденній діяльності людини.
В історії філософії, зокрема Китаю та Індії, яскраво розкривається процес освоєння людиною природи, її спроби осмислити своє місце та роль у Всесвіті, різноманітні сторони творчого людського генія. Одночасно історія розвитку та становлення філософії будь-якої країни відображає історію становлення та розвитку суспільства.
