Зрозуміло, що історія виникнення уявлень про безсвідоме не обмежується сферою філософії. Вона поширюється і на область фізіології і медицини.

В другій половині XIX століття ідеї про безсвідоме людської діяльності просто витали в повітрі. До моменту створення психоаналітичного вчення уявлення про безсвідоме було відоме як серед філософів, так і серед медиків. Тому нічого немає дивного в тому, що Фрейд звернувся до осмислення цієї проблематики. Дивним виглядає те, що Фрейда зробили першовідкривачем безсвідомого, а він і не був проти. Але, як показує історико-філософський аналіз, Фрейду не належить першість ні в постановці проблеми безсвідомого, ні в висуванні цілого ряду ідей, на основі яких був створений психоаналіз.

Звертаючись до історії виникнення психоаналітичних ідей, важливим є зрозуміти «пункти росту» наукового знання, які привели до створення психоаналітичного вчення.

Перш за все подивимось на саму назву вчення Фрейда -психоаналіз. Термін «психоаналіз» був ведений Фрейдом на межі XIX-XX століть. Це відбулося після ідейних розбіжностей з віденським лікарем Й. Брейєром. Тим самим Фрейд хотів заявити про свій власний метод лікування, хоча в основному він був аналогічний «катаричному» методу Брейєра. Якщо не вдаватися в технічні подробиці, то психоаналіз являє собою метод аналізу людської психіки. Фактично він є своєрідним «психологічним аналізом».

Фрейдівські концепції «подавления» і «витіснення» часто розглядаються як оригінальні, вперше сформульовані засновником психоаналізу. Але це не так. Поняття ці існували задовго до того, як до них звернувся Фрейд. Вже у філософії Бекона висловлюються здогади про подавления людських пристрастей. Уявлення про «витіснення» міститься і в роботах інших філософів. Так, Гербарт сформулював твердження, згідно з яким багато з того, що знаходиться в свідомості, витісняється з неї.

Подібна ситуація спостерігається по відношенню до фрейдівської концепції «опору», згідно з якою людина опирається переведенню в свідомість його безсвідомих спогадів. Сам Фрейд підкреслював, що ідея про силу «опору» виникла у нього на основі клінічних спостережень за хворими. Але в роботах багатьох філософів існує уявлення про «опір». Так, в розумінні Фіхте, любому прагненню людини досить часто виникає опір. Згідно з Фейербахом, воля неможлива без того, що волі опираються.

Психоаналіз заснований на постулаті, згідно з яким конфліктні ситуації, які виникають в глибинах людської психіки, пов’язані з залишками спогадів. З метою уникнення конфліктів необхідно відновити в пам’яті людини весь ряд попередніх спогадів і тим самим зрозуміти джерела виникнення хвилювань. Завдання психоаналізу і полягає в заповненні всіх прогалин в пам'яті.

Дещо подібне вже зустрічається в філософії Платона. Мова йде про платонівську концепцію «анамнесіса» чи спогаду. Найбільш чітко ця концепція була висвітлена в «Меноні» Платона, де говориться про згадування попереднього життєвого досвіду.

Торкнемося проблематики тлумачення сновидінь, поставленої в центр психоаналізу. Тут слід звернути увагу на два моменти: на тлумачення як дослідницький прийом, і на проблематику снобачень як таку. Відомо, що саме тлумачення є головним завдання психоаналізу. Але прийом тлумачення як спосіб дослідження відомий давно. Лише в XIX ст. деякі філософи прямо вказували на необхідність розвитку такої психології, яка була б перш за все «тлумачною наукою».

Снобачення, як такі, з давніх часів цікавили філософів. Платон, який вважав, що якийсь дикий вигляд бажань міститься в людині і саме він виявляється в снах. Згідно Канту у снах ми переносимось у минулі роки. Можна наводити і погляди інших філософів. Вундт особливо підкреслював, що необхідне особливе тлумачення снів. В XIX ст. були опубліковані праці присвячені проблемі снів.

Таким чином, проблема тлумачення снів не є новою. Навпаки, саме філософи наштовхнули на роздуми про сутність снів.

В процесі тлумачення снів Фрейд прийшов до впевненості, що символіка є самою цікавою частиною вчення про безсвідоме. Психоаналіз якраз засновувався на визнанні символіки безсвідомого, розшифрування якої складала одну із суттєвих дослідницьких задач психоаналітичного вчення. Але і до Фрейда багато філософів зверталися до символічної діяльності людини.

Таким чином, психоаналітичні ідеї про символічну діяльність не слід сприймати як щось абсолютно нове і оригінальне.

Якщо перший постулат психоаналізу – найбільш суттєві психічні процеси є безсвідомими, то другий – найважливішу роль в життєдіяльності людини грають сексуальні потяги. Фрейд явно перебільшував, коли говорив, що до нього ніхто на зрозумів ролі сексуальних потягів. Насправді, ще в давньоіндійській і давньогрецькій філософії звертали увагу на даний фактор людського життя. Так, в «Бхагавадгіті» йде мова про «каму», чи бажання, основне, але не єдине значення якої статевий потяг, любов. Один із розділів праці Шопенгауера «Світ як воля і уявлення» був спеціально присвячений метафізиці статевого кохання., де висувається теза, згідно з якою статевий інстинкт могутній і виходить з глибини нашої природи.

Фрейдівське уявлення про людську психіку, яка складається з Воно (безсвідоме), Я (свідомість) і Ідеальне Я (совість) загальновідоме. Цей поділ вважається своєрідним вкладом, який вніс Фрейд в пвзнання внутрішнього світу людини. Але аналогічні погляди містилися і в ряді філософських робіт, автори яких роздумували над природою людини.

Дійсно, виділення в людини трьох його складових частин – широко поширене явище. У Піфагора душа людини розділена на розум, пристрасть і розсудок. Принцип потрійного поділу людської душі зберігається і пізніше. Зокрема Ніцше виділяв три внутрішні фактори: воля, дух і Я.

Як було показано раніше, поняття «Воно» запозичене Фрейдом у Г. Гроддека. Аналогічна картина і по відношенню до фрейдівського поняття «ідеального Я». Так, у Фіхте зустрічаємо використання терміну «ідеальне Я». Але найчастіше користується цим терміном Ліппс.

Таким чином розгляд історії виникнення психоаналітичних ідей свідчить про те, що буквально всі основні поняття і концепції психоаналізу були висунуті і сформульовані рядом мислителів ще задовго до того, як виникло психоаналітичне вчення Фрейда.

Зв’язок між філософією і психоаналізом беззаперечний. Одначе справа не в тому, хто перший в історії філософії і науки ввів якесь нове поняття, висунув оригінальну ідею. Більш важливим є те, яким чином нове поняття, оригінальна ідея чи комплекс теоретичних тверджень допомогли виникненню нетрадиційного вчення, яке здійснило вплив на зміну парадигм мислення, змінило цінності і орієнтації в культурі.