“Мы увидим, что последняя проблема, связанная с временем, есть проблема смерти, – писав М. Бердяєв. – Смерть несет с собой время и смерть происходит во времени”. Завжди розуміючи всю незаперечність підпорядкування свого життя невпинному плину часу і усвідомлюючи конечність свого буття, людина, тим не менш, прагне розірвати рамки часового існування, здолати владу часу і сам час.

Людське життя може мати сенс лише в тому випадку, якщо воно не закінчується фізичною смертю, а якимось чином входить в сферу безкінечного, вічного. “Моя жизнь, – писав С. Франк, – может быть осмысленна, только если она обладает вечностью”. Ніщо тлінне, що має свій початок і кінець, на його думку, не може надати сенсу людському життю. Все, охоплене потоком часу, – суєта. “Само время есть как бы выражение мировой бессмысленности, – продовжує С. Франк – Искомая нами объективно полная и обоснованная жизнь не может быть… этим суетливым переходом от одного к другому, той внутренней неудовлетворенностью, которая есть как бы существо мирового течения во времени. Она должна быть вечной жизнью”.

Справжню основу для життя можна знайти лише за межами часового світу, у вічній основі цього світу. Для християнства це, звичайно, розчинення в Богові. Відкинути логічними аргументами релігійний шлях злиття з вічністю і подолання через це часу неможливе.

• Преодолевает время и человеческая память:
• …ибо время, столкнувшись с памятью,
• узнает о своем бесправии.

Але не тривиальний спогад, а, швидше, прапам’ять як якийсь духовно-біологічний зв’язок з основами буття, певний еквівалент вічності і бесконечності. Окрема людина конечна, але вона продовжується в інших людях, в живому “живе” те що померло, прапам’ять, “спадкова” пам’ять зберігає те, що минуло.

Словами Н. Бердяєва: “память есть знак, поданный из внутреннего существования о том, что ни одно существо и ни одно существование не принадлежит лишь к миру объектов, но принадлежит к иному порядку”. Народження людини нияк не є її начало, начало – у тій неосяжній темряві, котра була до його народження, в його батькові, матері, дідах, прадідах…

І якщо “за каждым надгробием – история целого мира”, цей світ не може счезнути безслідно. Лише в цьому значенні й слід розуміти слова Гете: “Кто жил, в ничто не превратится, Повсюду вечность шевелится”.