Дані концепції розглядають питання про природу часу, відношення категорій часу та матерії. Доречним буде згадати відомий вірш Г. Державіна, який він написав в 1816р. за два дні до смерті:

• Река времен в своем стремленьи
• Уносит все дела людей
• И топит в пропасти забвенья
• Народы, царства и царей.

Даний твір примушує нас задуматись не лише над проблемою людського житя. Річка часу відносить справи людей, тобто для Державіна час неначе існує сам по собі, незалежно від людських справ та подій. Він сам є діючою особою – самостійною та ні від кого не залежною.

Дане сприйняття світу бере свій початок у системі Ісаака Ньютона. Англійський фізик зображує світ. що складається з простору і часу та рухомих по відношенню до них матеріальних точок (з них утворені всі матеріальні тіла). Простір та час виступають тут в ролі велетенської “сцени”, на якій “розгортаються” явища. Навіть якщо ці явища зникнуть, “сцена” збережеться. Простір та час являюь собою незалежні від матерії сутності – субстанції (звідси назва концепції). Ньютонівському погляду на час як на особливу сутність протиставлялось уявлення німецького філософа Лейбніца. Згідно його точки зору, час є не окремою самостійною сутністю, а лише прохідною. В ньому для Лейбніца знаходять своє вираження певні відносини речей та явищ між собою. Від латинського relativus (відносний) дану концепцію називають реляційною. Про час як особливу сутність говорив ще Демокріт, реляційна модель, у свою чергу, розроблялася Аристотелем.

Як бачимо, концепції часу досить відміні між собою, проте вони відображають один і той же реальний час. Однак протягом віків філософія не спроможна остаточно виключити жодну з моделей, категорично визнавши її абсолютно неприйнятною.