Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


андрей.шептицький:людина.совість.і.свобода

Людина, совість і свобода. Засади християнської антропології

Богословські засади

Суспільно-філософські погляди митрополита Андрея Шептицького ґрунтуються на християнському богослов'ї, зокрема на католицькій традиції, що сягає Томи Аквінського, і на східній, візантійсько-київській традиції, яку він прагнув відродити в Українській греко-католицькій церкві. Він поєднував ці дві традиції, вбачаючи в них не протилежності, а різні вияви однієї християнської істини.

Освіта Шептицького – юридична, філософська, богословська – давала йому змогу осмислювати суспільні проблеми на широкій теоретичній основі. Він знав праці отців церкви, середньовічних богословів, новочасних філософів, був обізнаний з соціальними теоріями свого часу – лібералізмом, соціалізмом, марксизмом. Особливий вплив на нього мали соціальні енцикліки папи Лева XIII, зокрема «Rerum novarum» (1891), що поклала початок сучасному католицькому соціальному вченню.

Людина як образ Божий

Центральне місце в антропології Шептицького займає ідея людини як образу і подоби Божої. Людина створена Богом, наділена розумом, свободою волі і безсмертною душею. Ця богоподібність є основою її гідності: кожна людина, незалежно від походження, становища, національності, віросповідання, має невід'ємну гідність, яку ніхто не має права порушувати.

З ідеї людської гідності Шептицький виводив низку важливих висновків. По-перше, рівність усіх людей перед Богом і, отже, перед законом. По-друге, невід'ємні права людини – на життя, свободу, працю, сім'ю, власність, віросповідання. По-третє, обов'язок кожного поважати гідність інших людей, і передусім – найслабших і найбезпорадніших.

Совість

Особливе значення Шептицький надавав совісті. Совість – це голос Бога в людині, внутрішній закон, що вказує їй, що добре, а що зле. Вона властива кожній людині, хоча може бути затьмарена гріхом, пристрастями, хибним вихованням. Обов'язок людини – прислухатися до свого сумління, виховувати і очищати його, діяти згідно з ним.

Совість, за Шептицьким, стоїть вище за людські закони і накази влади. Якщо влада вимагає від людини того, що суперечить її сумлінню і Божому законові, людина має право і обов'язок відмовитися від виконання. Ця думка мала особливе значення в епоху тоталітарних режимів, що вимагали від людей сліпого послуху і участі в злочинах. Як ми побачимо, Шептицький на практиці здійснював цей принцип, відмовляючись співпрацювати зі злочинними режимами.

Свобода

Свобода, за Шептицьким, – дар Бога людині, без якого неможлива моральність. Лише вільна людина може обирати добро, а отже, бути моральною. Примус, навіть до добра, позбавляє вчинок моральної цінності. Тому Бог, створивши людину вільною, не примушує її до добра, а запрошує, залишаючи їй свободу вибору.

Але свобода в християнському розумінні не тотожна сваволі. Справжня свобода – це свобода для добра, свобода, обмежена Божим законом і правами інших людей. Сваволя, що не визнає жодних обмежень, руйнує і саму людину, і суспільство. Шептицький, отже, протиставляв християнське розуміння свободи як ліберальному індивідуалізму, що абсолютизує особисту свободу, так і тоталітарному колективізму, що придушує її.

Любов як основа суспільного життя

Найвища християнська чеснота – любов до Бога і до ближнього – є, за Шептицьким, основою не лише особистого, а й суспільного життя. Суспільство, засноване на любові, – це суспільство солідарності, взаємодопомоги, турботи про слабших. Суспільство, засноване на егоїзмі, ненависті, боротьбі, – руйнується і приречене на загибель.

Ця думка мала конкретне застосування. Шептицький постійно закликав до примирення між ворогуючими сторонами – між українцями і поляками, між різними політичними партіями, між різними соціальними групами. Ненависть, на його переконання, не може бути основою ні національного, ні соціального визволення; лише любов і справедливість можуть принести справжній мир.

Праця як покликання

Важливим аспектом антропології Шептицького є розуміння праці. Праця, за ним, – не кара за гріх, а покликання людини, участь у творчій діяльності Бога. Людина, працюючи, вдосконалює світ і себе, служить ближнім і прославляє Бога. Тому будь-яка чесна праця – фізична чи розумова, проста чи складна – гідна поваги.

Шептицький сам був прикладом невтомної праці: попри тяжку хворобу в останні роки життя, він продовжував керувати церквою, писати послання, приймати відвідувачів, допомагати нужденним. Його заклик до праці був звернений до всіх – і до духовенства, і до інтелігенції, і до селян, і до робітників. Особливо він закликав українців до праці над економічним і культурним піднесенням свого народу.

Синтез Сходу і Заходу

Своєрідністю антропології Шептицького є поєднання західного, католицького, і східного, православного, розуміння людини. Від західної традиції він запозичив систематичність, правову чіткість, увагу до соціальних питань. Від східної – містичну глибину, вчення про обоження людини, увагу до внутрішнього духовного життя, традиції чернецтва.

Особливо близькою йому була традиція Києво-Печерської лаври і давньоруського чернецтва, яку він прагнув відродити в монастирях студитів. Він вважав, що Українська церква, перебуваючи на межі Сходу і Заходу, має особливе покликання – поєднати їх духовні багатства і стати мостом між ними. Ця ідея, що мала глибоке коріння в українській традиції від Києво-Могилянської академії, визначала і його екуменічні зусилля.

Значення антропології Шептицького

Християнська антропологія митрополита Андрея Шептицького – людина як образ Божий з невід'ємною гідністю, совість як голос Бога, що стоїть вище за людські закони, свобода як дар для добра, любов як основа суспільного життя, праця як покликання – стала фундаментом його суспільного вчення і практичної діяльності. Ці ідеї мали особливе значення в добу тоталітаризмів, що заперечували гідність людини, і зберігають актуальність і сьогодні.

андрей.шептицький/людина.совість.і.свобода.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів