Зміст
Соціальне вчення – праця, власність, справедливість
Соціальне питання
Кінець XIX – початок XX століття – доба загострення «соціального питання»: індустріалізація, урбанізація, зубожіння робітників і селян, класова боротьба, поширення соціалістичних і комуністичних ідей. Католицька церква відповіла на ці виклики соціальним вченням, започаткованим енциклікою папи Лева XIII «Rerum novarum» (1891) і розвиненим у енцикліці Пія XI «Quadragesimo anno» (1931). Митрополит Андрей Шептицький був одним з найактивніших провідників цього вчення в Україні, пристосовуючи його до українських умов.
Галицьке українське суспільство було переважно селянським. Більшість українців жила в селах, мала малі земельні наділи, страждала від малоземелля, бідності, лихварства, еміграції. Міста, промисловість, торгівля перебували переважно в руках поляків і євреїв. Шептицький глибоко усвідомлював ці проблеми і в численних посланнях закликав до їх розв'язання на засадах християнської справедливості.
Між капіталізмом і комунізмом
Соціальне вчення Шептицького займає середню позицію між двома крайнощами – необмеженим капіталізмом і комунізмом. Він критикував капіталістичний егоїзм, що ставить прибуток понад людину, що експлуатує працівників, що створює величезну нерівність між багатими і бідними. Багатство, на його думку, – не самоціль, а засіб служіння ближнім; багаті мають моральний обов'язок допомагати бідним і дбати про загальне благо.
Водночас Шептицький рішуче відкидав комунізм. Він вважав, що комунізм, заперечуючи Бога, приватну власність, сім'ю, свободу особи, руйнує самі основи людського життя. Ліквідація приватної власності, за його переконанням, не звільняє людину, а робить її рабом держави. Класова боротьба, що її проповідує комунізм, сіє ненависть і веде до насильства. Досвід Радянського Союзу, з його терором і голодомором, лише утвердив Шептицького в цьому переконанні. 1933 року, під час Голодомору в радянській Україні, він разом з іншими українськими єпископами Галичини видав звернення, у якому засуджував злочини радянської влади і закликав світову громадськість допомогти голодуючим.
Власність
Приватна власність, за Шептицьким, – природне право людини, що випливає з її гідності і свободи. Людина має право на плоди своєї праці, на власний дім, землю, майстерню. Власність забезпечує людині незалежність, дає їй можливість утримувати сім'ю, розвивати свою діяльність. Ліквідація власності позбавляє людину цієї незалежності.
Але право власності не є абсолютним. Власність має соціальну функцію: вона повинна служити не лише власникові, а й загальному благу. Власник має обов'язки перед суспільством: використовувати свою власність розумно, не на шкоду іншим, допомагати нужденним. Надмірне нагромадження власності в руках небагатьох, що супроводжується зубожінням більшості, суперечить християнській справедливості.
Справедлива платня
Особливу увагу Шептицький приділяв становищу робітників. Праця, на його думку, – не товар, що продається і купується на ринку, а вияв людської гідності. Тому працівник має право на справедливу платню, що дозволяє йому утримувати себе і свою сім'ю на гідному рівні. Роботодавець, що не платить справедливої платні, порушує не лише людські, а й Божі закони.
Шептицький підтримував право робітників на об'єднання в професійні спілки для захисту своїх інтересів. Але він закликав, щоб ці спілки керувалися християнськими принципами, а не ідеями класової боротьби. Відносини між роботодавцями і працівниками мають будуватися на засадах співпраці, справедливості і взаємної поваги, а не ворожнечі.
Кооперація
Шептицький був палким прихильником кооперативного руху, що в міжвоєнній Галичині досяг значного розвитку. Кооперація – добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності – давала українським селянам можливість протистояти економічному тиску, звільнитися від лихварів і посередників, підвищити свій добробут. Кооперативні маслоробні, крамниці, кредитні спілки, страхові товариства стали основою економічного самозахисту українців.
Митрополит бачив у кооперації не лише економічний, а й моральний інструмент. Кооперація виховує в людях солідарність, взаємодопомогу, відповідальність, підприємливість. Вона поєднує особисту ініціативу з колективними зусиллями, приватну власність з громадською співпрацею. Отже, кооперація – це практичне втілення християнського соціального ідеалу.
Милосердя
Важливою частиною соціального вчення і практичної діяльності Шептицького було милосердя. Він заснував і утримував численні благодійні установи: Народну лічницю у Львові (одну з найкращих лікарень того часу), сирітські притулки, захоронки для дітей, бурси для бідних студентів. Він підтримував матеріально тисячі людей – студентів, митців, науковців, вдів, сиріт. На ці цілі він витрачав майже всі свої величезні статки, успадковані від родини.
Милосердя, за Шептицьким, – не замінник справедливості, а її доповнення. Справедливість вимагає дати кожному те, що йому належить за правом; милосердя дає більше, ніж вимагає право, з любові. Суспільство, що знає лише справедливість, але не знає милосердя, – холодне і жорстоке; суспільство, що знає лише милосердя, але не знає справедливості, – несправедливе. Обидві чесноти необхідні.
Сім'я
Основою суспільства Шептицький вважав сім'ю. Здорова християнська сім'я – школа любові, відповідальності, взаємної поваги; у ній виховуються майбутні громадяни. Руйнування сім'ї веде до руйнування суспільства. Тому Шептицький приділяв велику увагу питанням сімейного життя, виховання дітей, освіти. У численних посланнях він закликав батьків до відповідального виховання, засуджував пияцтво, розпусту, насильство в сім'ї.
Значення соціального вчення
Соціальне вчення митрополита Андрея Шептицького – це українська версія християнського соціального вчення, що шукає середній шлях між індивідуалістичним капіталізмом і колективістичним комунізмом. Воно ґрунтується на гідності людини, на праві власності з її соціальною функцією, на справедливій платні, на кооперації, на милосерді, на зміцненні сім'ї. Ці ідеї мали значний вплив на суспільне життя Галичини і зберігають актуальність для сучасної України, що шукає шляхів соціально справедливого розвитку.
