Зміст
«Як будувати рідну хату». Філософія нації і держави
Нація як Божий задум
Митрополит Андрей Шептицький, аристократ польської культури, що свідомо повернувся до віри і народу своїх предків, усе життя служив українському народові. Його ставлення до нації ґрунтувалося на християнському розумінні: нація – не випадкове утворення і не штучна конструкція, а природна спільнота, що має своє місце в Божому задумі. Кожна нація має право на існування, на розвиток своєї мови і культури, на самостійне політичне життя. Любов до своєї нації – християнська чеснота, бо вона є продовженням любові до ближнього.
Водночас Шептицький рішуче відкидав крайній націоналізм, що ставить націю вище за Бога і моральний закон, що виправдовує ненависть до інших народів і насильство заради національних цілей. Він вважав, що такий націоналізм суперечить християнству і веде до злочинів. Любов до свого народу не повинна перетворюватися на ненависть до інших.
Послання 1941 року
Найповніше погляди Шептицького на націю і державу викладені в пастирському посланні «Як будувати рідну хату?», виданому в 1941 – 1942 роках, у період нацистської окупації, коли багато українців сподівалися на відновлення української державності. Митрополит, старий і тяжко хворий, звертається до свого народу з настановами про те, на яких засадах має будуватися майбутня українська держава.
Образ «рідної хати» – центральний у посланні. Держава – це спільний дім народу, який треба будувати спільними зусиллями, на міцному фундаменті, за розумним планом. Цей образ, взятий з повсякденного життя українського селянина, дозволяв митрополитові пояснити складні політичні ідеї просто і доступно.
Моральний фундамент
Головна думка послання: держава може бути міцною лише тоді, коли вона збудована на моральному фундаменті – на Божому законі, справедливості, любові. Держава, збудована на насильстві, ненависті, обмані, неминуче впаде, хоч би якою могутньою вона здавалася. Тому будівничі української держави мають передусім дбати про моральність – свою і народу.
Шептицький наголошує, що політичні цілі не виправдовують аморальних засобів. Вбивства, терор, насильство, навіть якщо вони здійснюються «в ім'я нації», є злочинами, що руйнують саму основу державності. Цей заклик мав особливе значення в умовах, коли частина українського національного руху вдавалася до терористичних методів боротьби, а політична ворожнеча між різними угрупованнями доходила до вбивств.
Єдність і солідарність
Друга важлива думка послання – необхідність єдності і солідарності всіх українців. Шептицький з болем говорить про партійні чвари, про взаємну ненависть різних політичних угруповань, про те, що українці часто більше воюють між собою, ніж з ворогами. Така роз'єднаність, на його думку, була однією з головних причин поразки українських визвольних змагань 1917 – 1920 років.
Будувати державу можна лише спільними зусиллями всіх українців, незалежно від їхніх політичних поглядів, соціального становища, віросповідання. Митрополит закликає до примирення, до взаємної поваги, до підпорядкування особистих і партійних інтересів загальному благу. Різниця думок природна і корисна, але вона не повинна перетворюватися на ворожнечу.
Влада як служіння
Шептицький розглядає і питання про природу державної влади. Влада, за ним, походить від Бога, але це не означає, що вона може бути свавільною. Влада – це служіння народові і загальному благу, а не засіб особистого збагачення чи панування. Правитель, що зловживає владою, порушує Божий закон і втрачає моральне право на послух.
Митрополит наголошує на важливості правової держави, де закон однаковий для всіх, де права громадян захищені, де суд незалежний і справедливий. Він виступає проти диктатури, проти культу вождя, що був характерним для тоталітарних режимів того часу. Українська держава має бути державою права і справедливості, а не державою насильства.
Права меншин
Особливо важливою є думка Шептицького про права національних меншин. У майбутній українській державі житимуть не лише українці, а й поляки, євреї, росіяни та інші народи. Митрополит наголошує, що їхні права мають бути захищені, що вони мають бути рівноправними громадянами, що жодна національність не повинна зазнавати переслідувань. Держава, що гнобить меншини, стає несправедливою і втрачає моральну основу.
Ця думка, висловлена в умовах нацистської окупації, коли відбувалося масове знищення євреїв і загострювався українсько-польський конфлікт, засвідчує моральну мужність і далекоглядність митрополита. Він бачив, що етнічна ненависть і насильство руйнують і жертв, і тих, хто їх чинить.
Церква і держава
Шептицький розглядав і питання про відносини церкви і держави. Він вважав, що церква і держава мають різні сфери: держава дбає про земне благо громадян, церква – про їхнє вічне спасіння. Церква не повинна втручатися в політику в вузькому сенсі слова, не повинна підтримувати ту чи іншу партію. Але вона має право і обов'язок нагадувати державі про моральний закон, засуджувати несправедливість, захищати права людини.
Митрополит також обстоював свободу віросповідання. Українці – народ, що належить до різних церков: греко-католицької, православної, протестантських. Держава має гарантувати свободу всіх віросповідань, а церкви мають шукати порозуміння і єдності, а не воювати між собою.
Значення послання
Послання «Як будувати рідну хату?» – один з найважливіших документів української політичної думки XX століття. Воно містить цілісну програму побудови української держави на засадах моралі, справедливості, єдності, правової держави, поваги до прав меншин. Ці ідеї, висловлені в найтемніший період української історії, зберігають актуальність і для сучасної Української держави, нагадуючи, що державність – не лише політичне, а й моральне завдання.
