Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


володимир.вернадський:вернадський.і.україна

Вернадський і Україна. Гуманізм і релігійність

Українське коріння

Володимир Вернадський народився і більшу частину життя прожив у Росії, писав переважно російською мовою, працював у російських наукових установах. Проте він ніколи не забував про своє українське коріння. Його батько був онуком запорозького козака, мати – племінницею кирило-мефодіївця Миколи Гулака; дитинство він провів у Харкові і Полтаві, де виховувався в атмосфері шанування української історії і культури. Родинний хутір у Шишаках на Полтавщині залишався для нього місцем, з яким були пов'язані найдорожчі спогади і де він здійснив одні з найважливіших своїх наукових відкриттів.

Вернадський цікавився українською історією, літературою, мовою, підтримував стосунки з українськими діячами. Він був членом Українського наукового товариства в Києві і Наукового товариства імені Шевченка у Львові. У період загострення національного питання в Російській імперії він виступав на захист прав українського народу на власну мову і культуру.

Українське питання

Позиція Вернадського щодо українського питання була позицією ліберального демократа. Він вважав, що українці – окремий народ зі своєю мовою, культурою, історією, і що вони мають право на вільний розвиток своєї культури. Він засуджував політику русифікації, заборону української мови, переслідування українських діячів. У роки Першої світової війни, коли в Росії посилилися антиукраїнські настрої, він обстоював думку, що утиски українського руху шкодять самій Росії.

Водночас Вернадський, як і багато російських лібералів, тривалий час вважав, що українці можуть вільно розвиватися в межах демократичної, федеративної Росії, і скептично ставився до ідеї повної державної незалежності України. Його позиція була ближчою до драгоманівського федералізму, ніж до самостійництва. Але досвід революції і громадянської війни змусив і його переглянути багато поглядів.

Президент Української академії наук

Найважливішим внеском Вернадського в українську культуру стало створення Української академії наук. 1918 року, за гетьманату Павла Скоропадського, він очолив комісію з розроблення законопроекту про заснування академії, а 27 жовтня 1918 року був обраний її першим президентом.

У створенні академії Вернадський розходився в організаційних питаннях з Михайлом Грушевським. Грушевський бачив зразком для української академії Наукове товариство імені Шевченка – установу, зосереджену передусім на гуманітарних науках і на вивченні України. Вернадський орієнтувався на Російську академію наук як на приклад відповідності потребам розвитку природознавства: академія мала охоплювати всі галузі знання, зокрема природничі і технічні, і мати власні дослідницькі інститути і лабораторії. Гору взяла позиція Вернадського.

Під керівництвом Вернадського академія за короткий час створила низку установ: бібліотеку, яка згодом стала однією з найбільших бібліотек світу (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), Комісію з вивчення природних багатств України, першу у світі біогеохімічну лабораторію. Попри важкі умови громадянської війни, зміну влад, голод і розруху, академія вижила і стала головним науковим центром України.

Щоденники

Важливим джерелом для розуміння ставлення Вернадського до України є його щоденники, особливо київські щоденники 1918 – 1920 років. У них він з болем і тривогою описує події громадянської війни, зміну влад, руйнування культури, і водночас висловлює віру в майбутнє української науки і культури. Він захоплюється красою України, її природою, її народом, і водночас критично оцінює політичні помилки різних сторін конфлікту.

Під час евакуації в Боровому (1941 – 1943) Вернадський написав спогади, які дослідники характеризують як проукраїнські за настроєм. У них він з теплотою згадує своє українське дитинство, свою родину, свої зв'язки з Україною.

Релігійність

Ставлення Вернадського до релігії було глибоким і своєрідним. Він покладався на науковий світогляд, а філософський і релігійний вважав менш достовірними. Проте атеїстом він не був. Він вважав себе глибоко релігійною людиною і розглядав релігію як найглибший вияв людської особистості. Релігійне почуття, на його думку, – невід'ємна частина людської природи, і воно має велику цінність, навіть якщо не дає достовірного знання.

Релігійність Вернадського була гностичною, а не церковно-конфесійною. Він не дотримувався обрядів жодної церкви, але відчував глибокий зв'язок з космосом, з вічністю, з таємницею буття. Його благоговійне ставлення до життя як космічного явища, до людського розуму як вершини еволюції, до наукового пізнання як шляху до істини – це своєрідна релігія вченого, близька до «космічної релігійності» Альберта Ейнштейна.

Гуманізм

Через усю творчість Вернадського проходить глибокий гуманізм. Людина, її розум, її свобода, її гідність – найвищі цінності. Наука має служити людині, а не руйнувати її. Держава має забезпечувати свободу і добробут громадян, а не придушувати їх. Народи мають жити в мирі і співробітництві, а не воювати. Саме ці гуманістичні цінності лежать в основі вчення про ноосферу як про «царство розуму».

Гуманізм Вернадського виявлявся і в його громадській позиції. Він захищав переслідуваних учених, виступав проти обмежень свободи наукової думки, підтримував молодих дослідників. Навіть в умовах сталінського терору він зберігав незалежність думки і не брав участі в ідеологічних кампаніях.

Значення для України

Для України Вернадський – не лише видатний учений, а й символ української науки. Створена ним академія стала головним науковим центром країни; бібліотека, що носить його ім'я, – скарбницею української культури. Його вчення про біосферу і ноосферу є частиною світової наукової спадщини, і Україна пишається тим, що цей учений мав українське коріння і зробив значний внесок у розвиток української науки.

володимир.вернадський/вернадський.і.україна.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів