Висновки
Володимир Вернадський (1863 – 1945) – вчений-натураліст і мислитель-енциклопедист, засновник геохімії, біогеохімії, вчення про біосферу і ноосферу, організатор науки, перший президент Української академії наук. Народжений у Петербурзі в українській родині, що походила від запорозького козацтва, він зберігав глибокий зв'язок з Україною і зробив вирішальний внесок у створення української академічної науки.
Центральне місце в науковій і філософській спадщині Вернадського посідає вчення про біосферу як особливу геологічну оболонку Землі, організовану діяльністю живої речовини. Жива речовина – сукупність усіх організмів – є могутнім геологічним чинником, носієм і продуцентом біогеохімічної енергії; живе і неживе утворюють єдину систему, але між ними існує принципова межа.
Вершиною вчення Вернадського є ідея переходу біосфери в ноосферу – «царство розуму». З появою людини виникла нова форма біогеохімічної енергії – енергія людської культури, і людство стало геологічною силою. Наукова думка – планетне явище, що перетворює біосферу. Ноосфера передбачає єдність людства, рівність народів, свободу наукової думки, мир, освіту і добробут; у перспективі людство вийде в космос.
Філософія науки Вернадського стверджує примат науки над філософією і свободу наукового пошуку від ідеологічного тиску, ґрунтується на методі емпіричного узагальнення і на наукознавстві. Вернадський – один з творців антропокосмізму: «мисляча людина є мірою всього». Він пророчо попереджав про відповідальність учених за використання атомної енергії.
Вернадський не був атеїстом: його релігійність мала гностичний, позаконфесійний характер, а його світогляд був пройнятий глибоким гуманізмом.
Отже, Володимир Вернадський створив одну з найвизначніших наукових і філософських концепцій XX століття, що набуває особливої актуальності в добу глобальних екологічних викликів, і залишив Україні її головну наукову інституцію – Академію наук.
