Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


володимир.вернадський:життя.і.діяльність.володимира.вернадського

Життя і діяльність Володимира Вернадського

Вчений-енциклопедист

Володимир Вернадський – вчений-натураліст і мислитель-енциклопедист, один із засновників генетичної мінералогії, геохімії, радіогеології, засновник біогеохімії, творець вчення про біосферу і її перехід у ноосферу, теоретик наукознавства і організатор науки, фундатор і перший президент Української академії наук. Його наукові ідеї випередили свій час і набули особливого значення наприкінці XX – на початку XXI століття, коли людство зіткнулося з глобальною екологічною кризою. Водночас Вернадський був глибоким мислителем, що створив оригінальну натурфілософську концепцію, у центрі якої – місце людини і людського розуму у Всесвіті.

Походження

Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня (28 лютого за старим стилем) 1863 року в Санкт-Петербурзі в українській за походженням родині. Його батько, Іван Вернадський, онук запорозького козака, був професором політичної економії, згодом – директором Харківської контори Державного банку. Мати, Анна Константинович, походила зі старовинного дворянського роду і була племінницею Миколи Гулака – одного із засновників Кирило-Мефодіївського товариства.

Дитинство Вернадського (1868 – 1876) минуло в Україні – в Харкові і Полтаві. Він виховувався в атмосфері відданості українській національній традиції, рано познайомився з українською історією і літературою. Особливо великий вплив на нього мав дядько, Євграф Короленко, який розповідав хлопцеві про історію України, про козацтво, про природу. Ці дитячі враження Вернадський зберіг на все життя.

Освіта і наукова кар'єра

1885 року Вернадський закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, де його вчителями були видатні вчені – Дмитро Менделєєв, Василь Докучаєв, Андрій Бекетов. Особливо великий вплив мав на нього Докучаєв – засновник ґрунтознавства, який розглядав ґрунт як результат взаємодії живої і неживої природи. Ця ідея згодом стала одним з джерел вчення Вернадського про біосферу.

У 1885 – 1890 роках Вернадський був хранителем Мінералогічного кабінету при університеті, у 1888 – 1889 роках перебував у закордонному відрядженні, працюючи в найкращих лабораторіях Європи. З 1890 року він працював у Московському університеті: магістр (1891), доктор наук (1897), професор (1898). 1906 року його обрано академіком Російської академії наук по кафедрі мінералогії. 1911 року він переїхав до Санкт-Петербурга, де з 1914 року був директором Геологічного і Мінералогічного академічного музею.

Громадська діяльність

Вернадський брав активну участь у громадсько-політичному житті. Він був членом Конституційно-демократичної партії (кадетів) у 1905 – 1918 роках, членом Державної ради (1906 – 1911) від Академії наук і університетів. 1911 року разом з групою професорів залишив Московський університет на знак протесту проти утисків університетської автономії. 1915 року він ініціював і очолив Комісію з вивчення природних продуктивних сил Росії. Після Лютневої революції 1917 року він став товаришем (заступником) міністра народної освіти Тимчасового уряду.

Українська академія наук

Після Жовтневого перевороту Вернадський виїхав на Полтавщину, до родинного хутора в Шишаках, де, за власним свідченням, «з'ясував для себе основні поняття біогеохімії». З другої половини 1918 року він протягом півтора року жив у Києві і очолив науково-організаційну роботу зі створення Української академії наук. 27 жовтня 1918 року його обрали першим президентом УАН.

На цій посаді Вернадський виступив фундатором академічної бібліотеки (нині Національна бібліотека України його імені), Комісії з вивчення природних багатств України, першої у світі біогеохімічної лабораторії. У період денікінської окупації Києва, коли УАН опинилася фактично під забороною, він двічі їздив до ставки Денікіна, домагаючись збереження Академії.

Петроград і Париж

Після кількох років роботи в Криму, де він був ректором Таврійського університету (1920 – 1921), Вернадський переїхав до Петрограда, де 1922 року створив і очолив Радієвий інститут. У 1922 – 1926 роках він перебував у закордонному відрядженні в Парижі, читав лекції в Сорбонні. Тут вийшли французькою мовою його праця «Геохімія» (1924), а згодом у Ленінграді – «Біосфера» (1926).

У 1920 – 1940-х роках Вернадський видав новаторські праці: «Біогеохімічні нариси» (1940), філософську працю «Проблема часу в сучасній науці» (1932), яку відразу ж атакували офіційні радянські філософи на чолі з Абрамом Деборіним. У другій половині 1930-х років він написав підсумкові праці – природознавчу «Хімічна будова біосфери Землі та її оточення» і філософську «Наукова думка як планетне явище» (1936 – 1938), які були опубліковані повністю лише посмертно.

Останні роки

Під час Другої світової війни (1941 – 1943) Вернадський перебував в евакуації в Боровому (Казахстан), де написав спогади. 1943 року, з нагоди 80-річчя, він отримав Державну премію і орден. Помер Володимир Вернадський 6 січня 1945 року в Москві.

Філософська спадщина

Вернадський – передусім учений, життя якого підпорядковувалося науковій діяльності і «творчому шуканню правди». Але його наукові ідеї мали глибокий філософський зміст. Один із творців антропокосмізму, він наголошував, що «мисляча людина є мірою всього». Наука про природу була для нього водночас і наукою про людину, і навпаки. У наступних розділах ми розглянемо основні складові його світогляду: вчення про живу речовину і біосферу, вчення про ноосферу, філософію науки і космізм, а також його ставлення до України.

володимир.вернадський/життя.і.діяльність.володимира.вернадського.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів