Зміст
Людина, щастя і суспільне благо
Людина – досконале створіння
Певні тенденції новітнього раціоналізму виявляються і у вченні Георгія Кониського про людину. Людина для нього – досконале створіння, причетне і до тілесної, і до духовної природи. Своїм тілом вона належить до світу природи і підпорядкована його законам; своєю духовною природою – розумом – вона уподібнюється до Бога.
Саме розум є тією здатністю, що підносить людину над рештою творіння і робить її подібною до Творця. Розум дає людині можливість пізнавати світ, відрізняти добро від зла, керувати своїми вчинками. На основі розуму людина повинна шукати шлях до земного щастя. Тут Кониський відходить від аскетичного погляду, для якого земне щастя є чимось малоцінним або навіть небезпечним для спасіння.
Розуміння щастя
Щастя Кониський розуміє як мудре і доброчесне життя, тілесне здоров'я і сприятливу долю. Це визначення має виразно аристотелівський характер. Аристотель у «Нікомаховій етиці» вважав, що щастя (евдемонія) полягає в діяльності душі відповідно до чесноти, але для повного щастя потрібні і зовнішні блага – здоров'я, достаток, друзі, сприятливі обставини. Кониський повторює цю думку, виділяючи три складові щастя: духовну (мудрість і доброчесність), тілесну (здоров'я) і зовнішню (сприятлива доля).
Важливо, що щастя досягається, за Кониським, інтелектуальною діяльністю, плеканням добрих нахилів і вихованням. Щастя не падає на людину з неба і не є лише даром долі: воно потребує зусиль самої людини, яка повинна розвивати свій розум, виховувати в собі чесноти, боротися з поганими схильностями. Отже, щастя – результат самовдосконалення.
Цей погляд відповідає загальній орієнтації могилянської етики, яку ми бачили вже в Ґізеля: щастя полягає в гармонійному поєднанні задоволення духовних і тілесних потреб. Але в Кониського акцент ще більше зміщується в бік земного щастя, у бік «тутешнього» життя. Людина має право і обов'язок прагнути щастя в цьому світі, а не лише чекати його в потойбічному.
«Нравственная философия»
Найповніше етичні погляди Кониського викладені в «Нравственной философии, или Этике» – популярному викладі етики, що призначався не лише для студентів, а й для ширшого кола читачів. Тут Кониський розглядає природу людини, її пристрасті і чесноти, її обов'язки перед Богом, перед собою і перед іншими людьми.
Пристрасті людини – любов і ненависть, радість і сум, надія і страх, гнів – самі по собі не є ні добрими, ні злими. Вони стають добрими або злими залежно від того, чи підкоряються вони розумові. Завдання етики – навчити людину керувати своїми пристрастями, спрямовуючи їх на добро. Чесноти – мудрість, мужність, поміркованість, справедливість – це стійкі навички добрих вчинків, які людина набуває через виховання і вправи.
Обов'язки людини Кониський поділяє, відповідно до традиції, що сягає Пуфендорфа, на обов'язки перед Богом (віра, любов, шанування), перед собою (збереження життя і здоров'я, розвиток розуму, самовдосконалення) і перед іншими людьми (справедливість, милосердя, вірність слову, повага до прав інших). Ця схема, характерна для етики природного права, засвідчує знайомство Кониського з новітньою західною етичною думкою.
Особисте і загальне благо
Ідею загального блага Кониський поєднує з прагненням до індивідуального, особистого добра. Людина – суспільна істота, вона не може бути щасливою на самоті. Її особисте щастя нерозривно пов'язане зі щастям інших людей, з добробутом суспільства і держави. Тому, прагнучи власного щастя, людина повинна дбати і про загальне благо.
Водночас Кониський не вимагає від людини жертвувати своїм особистим благом заради загального, як це робили деякі моралісти. Він вважає, що правильно зрозуміле особисте благо збігається із загальним: людина, яка розвиває свій розум, виховує в собі чесноти, працює чесно і сумлінно, є корисною і для себе, і для суспільства. Ця думка про гармонію особистих і загальних інтересів була характерною для просвітницької етики, яка вірила, що розумний егоїзм веде до загального блага.
Освіта і наука
Визначне місце у житті людини і суспільства Кониський відводить освіті і науці. Освіта розвиває розум, а розум є головним засобом досягнення щастя. Наука дає знання, які допомагають людині краще жити, вдосконалювати своє господарство, зберігати здоров'я, розуміти природу і суспільство. Тому поширення освіти і науки – один з найважливіших обов'язків держави і церкви.
Сам Кониський усе своє життя присвятив освіті. Він викладав у Києво-Могилянській академії, був її ректором, розробив її статут; ставши єпископом, заснував училище в Могильові і сам готував для нього підручники. Його проповіді також мали просвітницький характер: він закликав паству до освіти, до розумного ставлення до віри, до боротьби з забобонами.
Поезія і театр
Крім філософських творів, Кониський залишив помітний слід у літературі. Його курс поетики (1746) був одним з кращих у Києво-Могилянській академії. Він працював над удосконаленням української системи віршування, зокрема силабо-тонічного, що згодом стане основою сучасного українського вірша.
Особливе місце в його творчості посідає шкільна драма-мораліте «Воскресіння мертвих» (1747). У ній алегоричні персонажі – чесноти і вади, праведники і грішники – постають перед Божим судом. Драма має виразне моральне спрямування: вона показує, що кожна людина відповідатиме за свої вчинки, і закликає глядачів до праведного життя. Водночас у ній є і гострі соціальні мотиви: засуджуються панська жорстокість, несправедливість суддів, визиск бідних. Ці мотиви, характерні для української шкільної драми, засвідчують, що і в Кониського етика мала соціальний вимір.
Значення етики Кониського
Етичні погляди Кониського засвідчують подальший розвиток просвітницьких тенденцій у могилянській етиці. Людина як досконале створіння, подібне до Бога своїм розумом; щастя як мудре і доброчесне життя, здоров'я і сприятлива доля; досягнення щастя через розум, виховання і самовдосконалення; гармонія особистого і загального блага; освіта і наука як основа щастя людини і суспільства – ці ідеї зближують Кониського з європейськими просвітителями і готують ґрунт для етичних пошуків наступного покоління українських мислителів – Якова Козельського і Григорія Сковороди.
