Висновки
Григорій Сковорода (1722 – 1794) – найвидатніший український філософ XVIII століття, мислитель, поет, педагог і мандрівний учитель, чиє життя стало втіленням його вчення. Вихованець Києво-Могилянської академії, що знав античну філософію, патристику і новітню європейську думку, він після конфліктів у Переяславському і Харківському колегіумах відмовився від кар'єри і останні двадцять п'ять років життя провів як мандрівний філософ. Напис на його могилі – «Мір ловил меня, но не поймал» – став символом його внутрішньої свободи.
Онтологія Сковороди ґрунтується на вченні про три світи – макрокосм (Всесвіт), мікрокосм (людину) і символічний світ (Біблію) – і про дві натури, видиму і невидиму, тлінну і вічну, які наявні в кожному з цих світів. Невидима натура – це Бог, присутній у всьому як внутрішня основа; видима – лише Його «тінь». Мудрість полягає в умінні бачити крізь видиму натуру невидиму.
Центральне місце в філософії Сковороди посідає самопізнання. Пізнати себе означає пізнати в собі «внутрішню людину» – серце, яке є справжньою сутністю людини і місцем присутності Бога. «Всяк есть тѣм, чіе сердце в нем». Вчення Сковороди про серце стало вершиною української «філософії серця» від Іларіона до Юркевича.
Найоригінальнішим внеском Сковороди в етику є вчення про сродну працю: кожна людина народжується з особливою схильністю до певної діяльності, і щастя полягає в тому, щоб займатися сродною справою. Усі сродності рівноцінні, і гідність людини визначається не становищем, а відповідністю праці її природі. Образ фонтана з написом «Неравное всѣм равенство» виражає ідею, що кожна людина може бути цілком щасливою в межах своєї природи.
Біблію Сковорода розумів як символічний світ, що вимагає духовного, а не буквального прочитання і є передусім книгою про людину та її шлях до Бога. Його поезія («Сад божественних пісень») і байки («Байки харківські») становлять нерозривну єдність з його філософією.
Отже, Григорій Сковорода створив оригінальну філософську систему, що поєднує неоплатонічну традицію, християнську містику, античну етику і народну мудрість. Його вчення справило величезний вплив на українську культуру – від Шевченка і Куліша до мислителів XX століття, – і досі залишається живим джерелом філософських роздумів.
