Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


григорій.сковорода:сродна.праця.і.щастя

Сродна праця і щастя. «Нерівна всім рівність»

Проблема щастя

Головна мета філософії Сковороди – практична: допомогти людині знайти щастя. Проблема щастя проходить через усі його твори, а один з них прямо називається «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни». Що таке щастя? Де його шукати? Як його досягти? Ці питання Сковорода ставить знову і знову, розглядаючи їх з різних боків.

Відповідь Сковороди на ці питання ґрунтується на його вченні про дві натури і про самопізнання. Більшість людей шукають щастя у зовнішніх благах: у багатстві, славі, владі, насолодах, високому становищі. Але всі ці блага належать до видимої, тлінної натури і тому не можуть дати справжнього щастя. Вони минущі, ненадійні, викликають заздрість і страх втрати. До того ж вони доступні не всім, а лише небагатьом.

Справжнє щастя, за Сковородою, полягає не в зовнішньому, а у внутрішньому: в мирі душі, в «веселії сердця». Воно доступне кожному, хто пізнав себе і живе згідно зі своєю природою. «Чего хочеш ищи, но не потеряй мира», – радить Сковорода. І цей внутрішній мир людина знаходить передусім у «сродній» праці.

Вчення про сродність

Вчення про сродність – найоригінальніша і найвідоміша частина філософії Сковороди. Його найповніше викладено в діалозі «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира». Сродність – це природна схильність, вроджене покликання людини до певного виду діяльності. Кожна людина народжується з особливою сродністю: одна – до землеробства, інша – до ремесла, третя – до науки, четверта – до військової справи, п'ята – до мистецтва. Ця сродність закладена в людину Богом; це «врожденное божіе благоволеніе и тайный его закон, всю тварь управляющій».

Сродність властива не лише людям, а й усім створінням. Кожна тварина, кожна рослина має свою природу і своє призначення. У «Алфавіті» Сковорода наводить численні приклади: земля і вода «преклонні долу», а повітря й вогонь прагнуть угору; дельфін любить людину, а змія її ненавидить. Ніхто не може пояснити, чому це так, – просто такою є воля Божа: «Воля божія есть то верх и закон законов».

Людина щаслива тоді, коли займається справою, до якої має сродність. Сродна праця для неї – не тягар, а радість: «В природном не точію труд сладок, но и сама смерть пріятна». І навпаки, несродна праця – найтяжча мука: «Коликое мученіе – трудиться в несродном дѣлѣ? Самое пиршество без охоты тяжелое».

Бджола і шершень

Найяскравіше ідея сродної праці втілена в байці «Бджола і Шершень» з «Байок харківських». Шершень дорікає бджолі: навіщо вона так тяжко працює, збираючи мед, якого сама майже не їсть? Бджола відповідає, що їй значно більша забава збирати мед, ніж його їсти; до цього вона народжена, і без цього жити навіть серед достатку меду було б для неї найлютішою смертю.

Мораль байки (її «сила», як називав Сковорода) сформульована так: «Шершень есть образ людей, живущих хищеніем чуждаго и рожденных на то одно, чтоб ѣсть, пить и протч. А пчела есть герб мудраго человѣка, в сродном дѣлѣ трудящагося». Отже, щастя людини – не в споживанні, а в творчості; не в тому, щоб мати, а в тому, щоб діяти згідно зі своєю природою.

Сковорода протиставляє це розуміння щастя поширеній думці, що навчатися і працювати варто лише заради достатку. «Многіи шершни без толку говорят: для чего сей, напримѣр, студент научился, а ничего не имѣет? На что-де учитись, если не имѣть изобилія?» Такі люди не розуміють, що сродна праця сама по собі є найбільшою насолодою. «Изобиліем снабдѣвается одно точію тѣло, а душу веселит сродное дѣланіе».

Шкода несродності

Сковорода з гіркотою спостерігає, як люди нехтують своєю природою і обирають заняття не за покликанням, а за вигодою, модою, престижем. «Не сыщеш столь подлой души нигдѣ, которая не рада бы хоть севодня взойтить и на самое высокое званіе, нимало не разсуждая о сродности своей». Люди прагнуть стати генералами, суддями, священиками, вельможами, не маючи до цього жодної схильності, і цим роблять нещасливими і себе, і суспільство.

Особливо шкідлива несродність для суспільства. Суддя без покликання судить несправедливо; священик без покликання не може вести паству; лікар без покликання шкодить хворим. Сковорода порівнює суспільство з годинниковим механізмом, який працює правильно лише тоді, коли кожна деталь на своєму місці і виконує свою функцію: суспільство – «общества сад» – процвітає тоді, «когда каждый член не только добр, но и сродную себѣ разлившіяся по всему составу должности часть отправляет».

Звідси – педагогічна програма Сковороди. Батьки і вчителі повинні допомагати дітям знайти свою сродність, а не нав'язувати їм вибір за власними уявленнями про престиж чи вигоду. «Если хотиш, чтоб сын твой куражно и удачно отправлял должность, долженствуеш ему способствовать в выборѣ сроднаго качествам его званія».

Рівність усіх сродностей

Важливий аспект вчення про сродність – ідея рівноцінності всіх видів праці. Немає праці «високої» і «низької», «шляхетної» і «підлої»: усяка праця, до якої людина має сродність, почесна. «Сто сродностей, сто званій, а всѣ почтенные, яко законные». І Сковорода радить: «Не смотри, что вышше и нижше, что виднѣе и не знатнѣе, богатѣе и убогшее, но смотри тое, что тебѣ сродное. Раз уже сказано, что без сродности все ничто».

Сковорода сам ілюструє цю думку на власному прикладі, кажучи друзям, що негайно кинув би свою справу, хоч і зістарівся в ній, і став би останнім гончарем, якби відчув, що має сродність до гончарства: «Повѣрьте, что с богом будет мнѣ во сто раз и веселѣе, и удачнѣе лѣпить одни глиняные сковороды, нежели писать без натуры». Тут обіграно і його прізвище: Сковорода готовий ліпити сковороди.

Ця ідея мала виразно демократичний зміст. У становому суспільстві XVIII століття праця селянина чи ремісника вважалася нижчою, «підлою», а служба дворянина чи чиновника – вищою, «шляхетною». Сковорода руйнує цю ієрархію: гідність людини визначається не її становищем, а тим, чи відповідає її праця її природі. Селянин, що з радістю обробляє землю, щасливіший і гідніший за вельможу, що займає не своє місце.

«Нерівна всім рівність»

Ідея рівноцінності всіх сродностей пов'язана в Сковороди з однією з найглибших його думок – про «нерівну всім рівність». У «Алфавіті» він пише: «Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмѣстности. Над фонтаном надпись сія: “Неравное всѣм равенство”. Льются из разных трубок разные токи в разные сосуды, вкруг фонтана стоящіе. Меншій сосуд менѣе имѣет, но в том равен есть большему, что равно есть полный».

Цей образ надзвичайно глибокий. Люди не рівні за своїми здібностями, силами, схильностями: одні – великі посудини, інші – малі. Але кожна посудина наповнена вщерть, і в цьому всі рівні. Кожна людина отримує від Бога стільки, скільки здатна вмістити, і може бути цілком щасливою в межах своєї природи. Щастя не залежить від величини посудини, а лише від того, чи вона повна.

І Сковорода різко протиставляє цю «нерівну рівність» механічній, «рівній рівності»: «И что глупѣе, как равное равенство, которое глупцы в мір ввесть всуе покушаются?» Спроби зрівняти всіх людей, зробити їх однаковими, на думку Сковороди, суперечать природі і Божій волі. Справжня справедливість – не в тому, щоб усі мали однаково, а в тому, щоб кожен мав те, що йому сродне.

«Нужне – нетрудне»

З ідеєю сродності пов'язана ще одна знаменита думка Сковороди, яку наводить у його «Житії» Ковалинський: «Благодареніе всеблаженному богу, что нужное здѣлал нетрудным, а трудное ненужным!» Бог влаштував світ так, що все справді необхідне для щастя людини – легко доступне, а все важкодоступне – не є необхідним. Повітря, вода, хліб, мир душі, сродна праця – доступні кожному; золото, слава, влада, розкіш – важко здобути, але вони й не потрібні для щастя.

Ця думка є квінтесенцією практичної мудрості Сковороди. Вона звільняє людину від гонитви за тим, що вважається цінним у «світі», і повертає її до простих і справжніх цінностей. Щастя – поруч, у серці людини, у її сродній праці; треба лише пізнати себе і жити згідно зі своєю природою.

Значення вчення про сродність

Вчення про сродну працю – найоригінальніший внесок Сковороди в етику. Воно поєднує античну ідею життя згідно з природою (стоїки), християнську ідею покликання, народну мудрість і демократичну ідею рівноцінності всякої праці. Воно утверджує щастя як внутрішній стан, доступний кожному, і працю як головне джерело цього щастя. У XX столітті ідеї Сковороди про сродність привертали увагу педагогів і психологів як своєрідне передбачення вчення про професійне покликання і профорієнтацію, а для української культури вони стали одним з виразів її демократичного і гуманістичного духу.

григорій.сковорода/сродна.праця.і.щастя.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів