Висновки
Кирило Транквіліон-Ставровецький – один з найоригінальніших мислителів України першої половини XVII століття. Учитель Львівської і Віленської братських шкіл, проповідник, ігумен, згодом уніатський архімандрит у Чернігові, автор «Зерцала богословії» (1618), «Євангелія учительного» (1619) і «Перла многоцінного» (1646), він пройшов складний шлях, на якому його твори зазнали засудження і православного собору, і московської влади. Його філософські погляди відображають одну з версій українського ренесансного гуманізму, що виникала на ґрунті синтезу православної середньовічної традиції з ідеями західноєвропейського Відродження і Реформації.
Бог у розумінні Кирила поєднує риси «премудрого художника й архітектора» світу і всюдисущого світового принципу, що пронизує все створене. Світ має ієрархічну будову з чотирьох «світів»: невидимого духовного, видимого тілесного (макрокосму), людини (мікрокосму) і світу зла. Видимий світ складається з чотирьох стихій, які, попри постійну боротьбу, зберігають наданий їм Богом «чин», закономірність; повітря стоїть між ворогуючими вогнем і водою як «миротворець». У космографічних і природознавчих відомостях «Зерцала богословії» виявляється інтерес до природних причин явищ і естетичне захоплення красою і доцільністю світу, що зближує Кирила з мислителями Відродження.
Людина для Кирила – мікрокосм, гармонійне поєднання душі й тіла, образ Божий, заради якого створені небо і земля. Центром людської особистості є серце, а шлях до мудрості лежить через самопізнання, пов'язане з читанням Святого Письма як «зерцала». Ці ідеї стали важливою ланкою в розвитку української «філософії серця» від Іларіона до Сковороди і Юркевича.
Спираючись на Августинову ідею двох градів, Кирило протиставляє «темний Вавилон» – царство гріха, гордості і грошолюбства – і «пресвітлий Сіон». Його соціальна критика, особливо в «Євангелії учительному», є однією з найгостріших у тогочасній літературі: він викриває панів, що тримають своїх підданих гірше за худобу, і утверджує ідею рівності всіх людей перед Богом.
На відміну від Вишенського, Кирило високо цінує світське знання, науку і філософію, усвідомлює проблему формування філософської термінології рідною мовою і шанує поезію як корисну для суспільства працю. Отже, його творчість стала важливим кроком на шляху від полемічної літератури кінця XVI століття до філософії Києво-Могилянської академії.
