Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


кирило.туровський:чернечий.ідеал.і.молитовна.творчість

Чернечий ідеал і молитовна творчість

Чернецтво як вища форма життя

Для Кирила Туровського, як і для більшості книжників Київської Русі, чернецтво було найвищою формою християнського життя. Сам він був ченцем, затворником-стовпником, і навіть ставши єпископом, наприкінці життя повернувся до монастирського усамітнення. Тому не дивно, що проблема сенсу чернечого життя посідає важливе місце в його творчості. Їй присвячені два твори – «Повість про білоризця і чорноризця» та «Сказання про чин чорноризця».

«Повість про білоризця і чорноризця»

«Повість про білоризця, і про чернецтво, і про покаяння» звернена до ігумена Києво-Печерського монастиря Василія. Вона, як і «Притча про душу і тіло», побудована на розгорнутій алегорії. Її персонаж, «білоризець», тобто мирянин, що живе серед благ і клопотів світу, уособлює людину, яка стоїть перед вибором між мирським і чернечим життям; притчеві образи господи, саду, слуг і майна отримують у Кирила духовне тлумачення.

Через цю алегорію Кирило показує шлях людини від світу до Бога. Мирські блага, які залишає майбутній чернець, – це світ з його принадами; чернецтво – відмова від світу заради Царства Небесного. Але Кирило наголошує, що сама по собі відмова від світу ще не робить людину досконалою. Чернець може залишатися у владі тих самих пристрастей, від яких хотів утекти. Справжнє чернецтво – це не стільки зміна зовнішнього способу життя, скільки внутрішнє переображення, перемога над власною волею, гордістю і пожадливістю.

Тому Кирило застерігає ченців від небезпеки повернутися думкою до залишеного світу і закликає їх до постійної пильності, щоб не допустити гріха до свого серця. Чернече життя – це постійна духовна боротьба, подвиг, що вимагає всіх сил людини, і водночас – шлях покаяння, яке, за Кирилом, відкрите кожному.

«Сказання про чин чорноризця»

«Сказання про чорноризький чин» продовжує ту саму тему, але в іншому аспекті. Тут Кирило розкриває символічний зміст чернечого постригу і чернечого образу, пояснюючи, що кожна його деталь нагадує ченцеві про його покликання: чорний колір одягу – про покаяння і смерть для світу, сам постриг – про відсічення власної волі, чернечі обітниці – про хрест, який людина добровільно бере на себе.

Цей твір – ще один приклад символічного методу Кирила, застосованого до сфери обряду. Він показує, що для Кирила зовнішнє завжди є знаком внутрішнього, а обряд має сенс лише тоді, коли людина розуміє і переживає його зміст. Чернечий одяг сам по собі не робить людину ченцем; він має бути відображенням внутрішнього стану, а не його заміною.

Аскетизм і діяльне життя

Чернечий ідеал Кирила має виразно аскетичний характер. Він закликає до посту, молитви, усамітнення, відмови від власної волі. Проте його аскетизм не є зневагою до світу як такого. Світ створений Богом і, як ми бачили в його урочистих словах, сповнений краси і смислу. Відмова від світу – це відмова не від творіння, а від пристрасного прив'язання до нього, від гріховного користування ним.

Варто також зазначити, що сам Кирило поєднував чернечий ідеал з активною громадською діяльністю. Як єпископ він дбав про свою паству, брав участь у церковно-політичних суперечках, писав послання до князів. Отже, аскетизм для нього не означав повного відходу від справ світу, а лише певне ставлення до них – ставлення людини, що служить Богові, а не власним інтересам.

Ця напруга між споглядальним і діяльним життям проходить через усю історію християнського чернецтва. Кирило розв'язує її в дусі, характерному для києво-печерської традиції, яка, на відміну від суворої пустельницької аскези, поєднувала молитовне життя з турботою про людей, з книжною працею, з просвітницькою діяльністю.

Молитви Кирила Туровського

Особливу частину спадщини Кирила становлять його молитви – близько тридцяти текстів, серед яких виділяється цикл молитов на кожен день тижня. Ці молитви стали частиною церковного вжитку і протягом століть використовувалися як у приватному, так і в громадському богослужінні. Їх неодноразово передруковували, зокрема в українських виданнях XVI – XVII століть.

Молитви Кирила – не лише пам'ятки церковної поезії, а й важливе джерело для розуміння його світогляду. У них з особливою силою виражене почуття людської недосконалості і водночас – надія на Боже милосердя. Молитовець визнає свої гріхи, просить прощення, сподівається на спасіння. Його покаяння глибоко особисте, психологічно тонке, сповнене живого почуття.

У молитвах Кирила виразно звучить мотив, який ми вже зустрічали в «Молитві» Іларіона: усе добре походить від Бога, все лихе – від людини. Людина без Бога безсила, але з Богом здатна до найвищого. Ця діалектика людської немочі і Божої сили, людського гріха і Божої благодаті становить, мабуть, найглибший зміст молитовної творчості Кирила.

Молитви на дні тижня мають ще одну цікаву особливість: кожна з них пов'язана з певною подією священної історії або певним небесним чином. Так увесь тиждень стає своєрідним колом, у якому відтворюється вся історія спасіння, а час людського життя освячується через постійне згадування цієї історії. Тут знову виявляється символічне світосприйняття Кирила, для якого навіть плин днів має глибокий духовний сенс.

Покаяння як шлях

Наскрізною темою чернечих творів і молитов Кирила є покаяння. Покаяння для нього – не одноразовий акт, а постійний стан людини, що усвідомлює свою недосконалість і прагне до вдосконалення. Через покаяння людина повертає собі втрачену гідність, відновлює правильну ієрархію в собі, коли душа знову панує над тілом.

У «Слові в нову неділю по Пасці», як ми пам'ятаємо, «зима гріховна покаянням престала», а «бурхливі вітри» гріховних помислів через покаяння «претворилися на добродетель». Отже, покаяння є тією силою, що перетворює зло на добро, гріх – на чесноту. У цьому – оптимістичний погляд на людину: навіть найгірший грішник може змінитися, якщо щиро покається.

Ця віра в можливість внутрішньої зміни, переображення людини є, мабуть, найціннішим у моральному вченні Кирила. Вона протистоїть як фаталістичному погляду на людину як на раз і назавжди визначену істоту, так і легковажному ставленню до гріха як до чогось несуттєвого. Людина вільна, відповідальна і здатна до вдосконалення – така основна думка, яка проходить через увесь чернечий ідеал Кирила Туровського.

кирило.туровський/чернечий.ідеал.і.молитовна.творчість.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів