Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


климент.смолятич:бог.світ.і.пізнання.у.поглядах.климента

Бог, світ і пізнання у поглядах Климента

Світ як творіння

Хоча «Послання» Климента має переважно полемічний і екзегетичний характер, у ньому можна виявити і певні уявлення про світ, людину і пізнання. Насамперед це уявлення про світ як творіння Боже, доцільно влаштоване і кероване Божою силою. «Расматряй, любимиче, – пише Климент, – расматряти велит и разумѣти, яко вся состоатся, и съдержатся, и поспѣваются силою божиею; ни едина бо помощь, развѣ помощи божиа, ни едина ж сила, развѣ силы божиа».

У цьому фрагменті – три ключові поняття: все «состоится» (виникає, постає), «содержится» (зберігається, підтримується в бутті) і «поспевается» (розвивається, досягає зрілості) силою Божою. Бог для Климента – не лише Творець, який колись створив світ, а й постійна підтримуюча сила, без якої світ не міг би існувати жодної миті. Ця ідея, що сягає біблійної і патристичної традиції, має і філософський вимір: вона означає, що світ не є самодостатнім, він залежить від вищого начала в кожному своєму прояві.

Звідси випливає думка про доцільність світу. Створений і облаштований Богом світ, як зазначають дослідники (С. Бондар, В. Горський), Климент вважає цілком доцільним: у ньому немає нічого випадкового і зайвого. І звідси ж – можливість пізнання Бога через Його творіння. Якщо світ створений за задумом, то, вивчаючи світ, людина може осягнути і сам задум, а отже, наблизитися до пізнання Творця.

Пізнавальні здібності людини

У тій частині «Послання», яку більшість дослідників пов'язує з Климентом, міститься і своєрідна теорія пізнання. Носіями інформації для душі виступають п'ять чуттів, а керує ними розум. Чуттєве пізнання дає людині знання про зовнішній світ, але це знання має бути впорядковане і осмислене розумом. Таке уявлення відповідає загальній схемі пізнання, поширеній у візантійській думці і сформованій на основі аристотелівської психології, переданої через Іоанна Дамаскина.

Відомо, що «Діалектика» та «Точний виклад православної віри» Іоанна Дамаскина в перекладі Іоанна Екзарха Болгарського були доступні руським книжникам і мали значний вплив на формування їхнього понятійного апарату. Ймовірно, саме звідти, а також з безпосереднього знайомства з грецькою вченістю, Климент запозичив уявлення про ієрархію пізнавальних здібностей: від чуттів через уяву до розуму, від розуму до вищого духовного осягнення.

Особливо важливою є роль розуму. Людина в «Посланні» – «умний, і смисленний, і словесний» – тобто наділений умом, розумінням і словом. Саме ці здібності відрізняють людину від інших створінь і роблять її здатною до пізнання і самовдосконалення. Цікаво, що Климент наводить це визначення людини в контексті порівняння з вогнем: вогонь, створений Богом «на службу умну, і смыслену, і словесну человѣку», очищає золото і срібло від домішок. Отже, людина є метою творіння, а природа служить їй.

Метафора вогню

Образ вогню, що очищає метал, у «Посланні» заслуговує окремої уваги. Климент описує, як вогонь, викресаний з каменю або видобутий з дерева, розпалюється руками людини; коли ж він набирає сили, людськими «хитрощами» в нього кладуть найчистіші речовини – золото чи срібло, якщо вони забруднені домішками. Вогонь випалює домішки, а метал повертається до власника чистим і неушкодженим.

Це порівняння має кілька рівнів змісту. На буквальному рівні воно описує відомий ремісникам процес очищення металу. На моральному – образ очищення душі від гріха через випробування і страждання. На богословському – образ Божого суду і благодаті, що очищає людину. І, нарешті, на рівні пізнання – образ розуму, який, подібно до вогню, очищає знання від домішок, відкриваючи в ньому чисту істину.

Важливо також, що Климент зауважує: вогонь – річ матеріальна, створена Богом для служіння людині, але навіть він здатний очищати. Тим більше здатна очищати людську душу божественна сила. Тут проявляється характерний для середньовічної думки спосіб міркування від чуттєвого, матеріального до духовного, від «меншого» до «більшого» – так званий аргумент «тим паче», яким широко користувалася патристика.

Три епохи історії

За даними дослідників, у тексті «Послання» міститься і певна концепція історії. Вона розвиває схему, відому з «Слова» Іларіона, але ускладнює її. Якщо Іларіон розрізняв дві епохи – Закон і Благодать, – то Климент вирізняє три: Завіт (язичники, до Мойсея), Закон (ізраїльтяни, від Мойсея до Христа) і Благодать (християни). Закон, за промислом Божим, скасовує, тобто «знімає», Завіт, а Благодать знімає і той, і той.

Цікаво, що, за спостереженням С. Бондаря, Климент надає певну перевагу тим, хто живе під Завітом, перед тими, хто живе під Законом: вони, на його думку, ближчі до Бога, бо їхнє ставлення до Нього не опосередковане системою зовнішніх приписів. Закон виявляється великою перепоною на шляху до Благодаті, тоді як «природний» Завіт, даний усім людям, залишає можливість безпосереднього звернення до Бога. Благодать же є світло, істина і дарована Богом свобода.

Ця думка має далекосяжні наслідки. Вона означає, що язичницькі народи, в тому числі й предки русичів, не були повністю позбавлені Божого світла: вони жили під «Завітом», тобто під природним законом, записаним у серцях людей. Їхній перехід до Благодаті – не стрибок з пітьми у світло, а природне завершення шляху, яким вони вже йшли. Ця ідея перегукується з думкою Іларіона про шанування дохристиянських предків і з тим, як апостол Павло в посланні до Римлян говорить про язичників, які «з природи чинять законне».

Промисел і людська свобода

Концепція Климента має виразно телеологічний характер: усе в природі і суспільстві відбувається за Божою волею і спрямоване до певної мети. Ні астрологи, ні чаклуни, наголошує Климент, не можуть здолати всемогутньої волі Бога, що дарує людям життя і хліб насущний. Ця думка має полемічну спрямованість проти популярних у середньовіччі астрологічних і магічних уявлень, які приписували долю людини впливу зірок чи таємних сил.

Водночас Климент не заперечує людської відповідальності. Бог «ревнивий», Він «не дасть славы своея иному укланяющаяся от него въ разньствие», переслідуватиме тих, що чинять беззаконня. «Нѣсть бо неправды у бога», – стверджує Климент. Бог випробовує серця і утроби людей і воздає кожному за справедливістю. Отже, людина вільна обирати між добром і злом, і несе відповідальність за свій вибір. Головною умовою спасіння є свідоме духовне і тілесне очищення.

Деякі дослідники вбачають у поглядах Климента певний фаталізм, адже людина, на його думку, не повинна противитися Промислу, а має прославляти Творця і дякувати Йому. Проте точніше, мабуть, говорити не про фаталізм, а про християнське розуміння свободи як добровільного узгодження людської волі з Божою. Свобода в цьому розумінні – не сваволя, а вибір добра; і Благодать, за Климентом, є саме «дарованою Богом свободою».

Пізнання як моральний шлях

Нарешті, у Климента пізнання тісно пов'язане з моральним вдосконаленням. Тлумачення Святого Письма для нього – не інтелектуальна гра, а шлях до спасіння. Знаменно, що навіть розмірковуючи про вдовині лепти, він не обмежується поясненням їхнього символічного сенсу, а перетворює його на молитву: нехай моя темна душа стане тією вдовою і принесе Богові дві лепти – тіло цнотливістю і душу смиренням.

Отже, пізнання в розумінні Климента передбачає не лише розум, а й смирення, не лише вченість, а й чисте життя. Це прямо пов'язує його погляди з тією критикою марнославства і стяжательства, яку він висуває у своєму «Посланні», і робить його етичну позицію невід'ємною частиною його розуміння знання.

климент.смолятич/бог.світ.і.пізнання.у.поглядах.климента.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів