Висновки
Климент Смолятич – одна з найяскравіших постатей інтелектуального життя Київської Русі XII століття. Другий після Іларіона митрополит-русин, поставлений собором руських єпископів без згоди Константинопольського патріарха, він став центральною фігурою гострої церковно-політичної боротьби середини століття і втратив кафедру разом з поразкою свого покровителя Ізяслава Мстиславича. Літописна характеристика – «книжник і філософ, якого не було в Руській землі» – свідчить про його виняткову репутацію серед сучасників.
Єдиний безсумнівно автентичний твір Климента, «Послання до пресвітера Хоми», дійшов до нас у редакції ченця Афанасія, але навіть у такому вигляді він дає уявлення про оригінальність і глибину його мислення. Центральна проблема «Послання» – право на «філософію», тобто на розумне, «тонке» тлумачення Святого Письма. Відповідаючи на звинувачення в марнославстві і використанні античних авторів, Климент обстоює необхідність досліджувати глибинні, духовні смисли священних текстів, спираючись на приклад самого Письма і на традицію патристичної екзегези.
Метод Климента поєднує буквальне і духовне тлумачення: події священної історії справді відбулися, і водночас вони мають прихований зміст, що відкривається вдумливому читачеві. Розум не руйнує віру, а поглиблює її; пізнання світу як творіння веде до пізнання Творця; людина як істота «умна, смисленна і словесна» покликана до такого пізнання.
У поглядах Климента на історію розвивається схема Іларіона, ускладнена розрізненням трьох епох – Завіту, Закону і Благодаті. Благодать розуміється як світло, істина і дарована Богом свобода, а язичницькі народи – як такі, що вже жили під природним «Завітом» і не були позбавлені Божого світла.
Моральний ідеал Климента ґрунтується на смиренні, пам'яті смертній і безкорисливості. Чи не вперше у вітчизняній традиції він рішуче засуджує стяжання багатства, земель і влади, зокрема й церквою, протиставляючи йому ідеал освіченого, скромного і безкорисливого пастиря.
Отже, Климент Смолятич може бути по праву названий одним із перших вітчизняних філософів – не як творець системи, а як мислитель, що відстоював права розуму в царині віри і поєднував вченість з високою моральною вимогливістю.
