Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


климент.смолятич:послання.до.пресвітера.хоми

«Послання до пресвітера Хоми» – історія, структура, полеміка

Обставини створення

«Послання», що дійшло до нас під заголовком «Посланіе, написано Климентомъ митрополитомъ рускымъ Фомѣ прозвутеру, истолковано Афонасиемь мнихомъ», є відповіддю на лист смоленського пресвітера Хоми. Про самого Хому відомо лише те, що можна вичитати з тексту Климента: він був учнем якогось Григорія, якого Климент шанобливо називає «не токмо праведенъ, но и преподобенъ» і навіть «святъ»; він уважав себе ревнителем простої віри і, очевидно, був близький до смоленського єпископа Мануїла – одного з противників поставлення Климента на митрополію.

Хома написав Клименту листа, в якому звинувачував його в марнославстві: Климент, на думку Хоми, «славиться», «творячи себе філософом», пише «філософією», спираючись не на церковні книги, а на Гомера, Аристотеля і Платона. Лист Хоми, як свідчить сам Климент, було прочитано публічно, «пред многыми послухи и пред княземъ Изяславомъ». Отже, суперечка мала не приватний, а громадський характер і, найімовірніше, була частиною ширшої боротьби довкола Климента і його легітимності як митрополита.

Відповідь Климента, судячи з тексту, була написана близько 1147 – 1150 років, після його поставлення. Вона звернена до Хоми, але розрахована на ширше коло читачів: до неї, найпевніше, мав бути причетний і князь Ізяслав, і смоленський князь Ростислав Мстиславич, при дворі якого перебував Хома.

Текстологічна проблема

Головна складність вивчення «Послання» полягає в тому, що воно дійшло до нас не в первісному вигляді, а в редакції ченця Афанасія, який доповнив текст Климента розлогими тлумаченнями. Причому межа між словами самого Климента і коментарями Афанасія не завжди очевидна. Дослідники XIX – XX століть (М. Нікольський, Х. Лопарєв, Л. Лавровський, В. Колесов) по-різному визначали обсяг авторського тексту. Більшість сходиться на тому, що Клименту належить вступна, полемічна частина – відповідь на звинувачення Хоми, – а також ряд тлумачень біблійних місць, тоді як значна частина розлогих алегоричних пояснень належить Афанасію.

Ця обставина вимагає обережності при реконструкції поглядів Климента. Проте навіть та частина тексту, яка безсумнівно належить йому, дає досить чітке уявлення про його позицію, метод і характер мислення.

Структура «Послання»

Текст «Послання» можна поділити на кілька частин.

Перша частина – вступ, у якому Климент повідомляє, що прочитав листа Хоми, «почудився» йому і «подивився благоразумію» адресата. Уже тут відчутна іронія: Климент дякує Хомі за «покарання з любов'ю» його «марнославства», але водночас дає зрозуміти, що звинувачення несправедливі.

Друга частина – власне полеміка. Климент послідовно спростовує звинувачення Хоми: що він пише «філософією», що він посилається на Гомера, Аристотеля і Платона, що він прагне слави. Тут же він висуває зустрічні аргументи: чи не належить «пытати потонку божественных писаний»? Чи не сам Соломон закликав до вдумливого читання? Чи не сам Христос говорив притчами, які потребують тлумачення?

Третя частина – серія прикладів духовного тлумачення Святого Письма: притчі Соломона про Премудрість, що створила собі дім на семи стовпах, слова книги Буття про древо життя, євангельської притчі про милосердного самарянина, численних чудес Христа. Ці приклади мають показати, що саме Климент розуміє під «тонким» тлумаченням і чому воно не є марнославством.

Четверта частина, яку значною мірою доповнює Афанасій, містить розлогі тлумачення окремих біблійних місць, зокрема історії Якова, Рахилі і Лії, та міркування про промисел Божий, гріх і спасіння.

Тон полеміки

Тон «Послання» поєднує смирення з гострою іронією. Климент не принижує Хому відкрито, але раз у раз дає зрозуміти його обмеженість. Так, заперечуючи звинувачення в тому, що він посилався на античних авторів у листах до Хоми, він уточнює: якщо щось таке і писав, то «не къ тебѣ, но ко князю, и к тому же нескоро». Тобто складніші речі він адресував освіченому князеві, а не Хомі, який не зміг би їх «розуміти». Це досить прозорий натяк на інтелектуальний рівень опонента.

Так само іронічно Климент відгукується про вчителя Хоми, Григорія. Він визнає його святість, але зауважує: Григорій знав «альфу» і «віту», як і Хома, і всю грамоту з двадцяти чотирьох літер, – а сам Климент бачив людей, які одну тільки «альфу» могли розтлумачити на сто, двісті, триста чи чотириста ладів. Тут ідеться, ймовірно, про візантійських вчених, які володіли мистецтвом символічного, багаторівневого тлумачення тексту. Протиставлення елементарної грамотності і справжньої вченості звучить як виклик: Хома і його вчитель знають лише букви, Климент же – їхній зміст.

Водночас Климент рішуче відкидає звинувачення в марнославстві, звертаючись до власного способу життя. Справжні шукачі слави, пише він, – це ті, хто «прилагают домъ к дому, и села к селомъ, изгои же и сябры, и бърти, и пожни, ляда же и старины». А «окаянный Климь» від цього вільний: замість будинків, сіл, бортей і пасовищ він має лише «землю 4 лакти, идѣже гробъ копати». Свою власну могилу він бачить щодня по сім разів, бо інакше, як повз неї, не може пройти до церкви. Звідки ж тут взятися марнославству? Цей образ людини, що щодня дивиться на свою могилу, – типовий мотив чернечої аскетики, пам'яті смертної, і він глибоко переконливий як аргумент на користь щирості автора.

Значення полеміки

Суперечка Климента з Хомою не була суто особистою. Вона відображала зіткнення двох культурних орієнтацій, що співіснували в києво-руській книжності. Одна – орієнтація на просту, буквальну, «нехитру» віру, недовіру до «еллінської» вченості як до чогось поганського і небезпечного. Інша – орієнтація на освічене християнство візантійського зразка, що засвоїло досягнення античної філософії і риторики і використовувало їх для осмислення віри. Перша орієнтація мала глибоке коріння в монастирській, аскетичній традиції; друга – в освіченому середовищі княжого двору і митрополичої кафедри.

Не випадково звинувачення в «філософствуванні» висунув саме Хома – представник консервативної опозиції, яка не визнавала Климента. Для цього середовища «філософія» була синонімом гордині, самовпевненого розуму, що ставить себе вище за просту віру. Климент, відповідаючи на ці звинувачення, обстоює право християнина на розумне, глибоке осмислення віри. У цьому – непроминальне значення його «Послання» для історії вітчизняної думки.

климент.смолятич/послання.до.пресвітера.хоми.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів