Зміст
Життя і творчий шлях Лесі Українки
Поетеса глибокої філософської наснаги
Леся Українка – одна з найславетніших і найсвітліших постатей української культури. Вона була передусім поетесою глибокої філософської наснаги, і її творчість, особливо драматична, належить до найвищих досягнень не лише української, а й європейської літератури кінця XIX – початку XX століття. Філософська проблематика в її творах настільки глибока і самобутня, що дослідники розглядають її як оригінальну мислительку, хоча вона не писала філософських трактатів. Центральними для неї були проблеми свободи і рабства духу, особистості і загалу, людини між культурою і природою, правди і щирості.
Родина і дитинство
Лариса Петрівна Косач (Квітка-Косач) народилася 25 лютого (13 лютого за старим стилем) 1871 року в місті Новограді-Волинському (нині Звягель Житомирської області) в дворянській родині. Її батько, Петро Косач, був юристом, громадським діячем, членом Київської Громади; мати, Ольга Драгоманова-Косач, – письменниця, відома під псевдонімом Олена Пчілка, сестра Михайла Драгоманова. Родина Косачів була одним з осередків української культури: тут говорили українською, читали українські книжки, шанували Шевченка, збирали фольклор.
Свій світогляд Леся формувала під впливом надбань української культури, постійно актуалізованих у духовному житті родини і найближчого оточення. Особливо великий вплив на неї мав дядько, Михайло Драгоманов, вірною ученицею якого вона себе вважала. Вона листувалася з ним, гостювала в нього в Софії (1894 – 1895), перекладала, обговорювала з ним політичні і культурні питання.
Хвороба і освіта
У дитинстві Леся захворіла на туберкульоз кісток, який переслідував її все життя. Через хворобливість вона не могла відвідувати школу і здобувала освіту вдома, під керівництвом матері і приватних учителів. Але ця домашня освіта виявилася надзвичайно ґрунтовною: Леся знала багато європейських мов – французьку, німецьку, англійську, італійську, польську, російську, давньогрецьку, латинську, – досконало знала світову літературу, історію, філософію. Вона самостійно написала для своїх молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів».
Хвороба змушувала Лесю постійно лікуватися поза межами України – в Австрії, Німеччині, Італії, Болгарії, Криму, Грузії, Єгипті. Ці подорожі збагачували її досвід, знайомили з різними культурами, але водночас відривали від рідного краю, що вона тяжко переживала.
Літературна діяльність
Леся дуже рано розпочала літературну діяльність: перший вірш, «Надія», вона написала в дев'ять років (1880), а перша збірка поезій «На крилах пісень» вийшла 1893 року у Львові. Псевдонім «Леся Українка» вона взяла 1884 року, публікуючи свої вірші в галицькому журналі «Зоря». Згодом вийшли збірки «Думи і мрії» (1899) і «Відгуки» (1902).
Але найвищих досягнень Леся Українка досягла в драматургії. Її драматичні поеми і драми – «Одержима» (1901), «Вавилонський полон» (1903), «На руїнах» (1904), «В катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «Бояриня» (1910), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913) та інші – це філософська драматургія світового рівня, у якій на матеріалі різних епох і культур осмислено вічні проблеми людського буття.
Крім художньої творчості, Леся Українка займалася літературною критикою і публіцистикою, перекладала (Гомера, Гейне, Гюго, Міцкевича, Метерлінка, Гауптмана та ін.), співпрацювала з київськими, галицькими, буковинськими, російськими періодичними виданнями.
Громадська діяльність
Леся Українка жваво цікавилася головними ідейними течіями доби, але не ототожнювала себе з жодною з них. Спочатку близька до галицького національно-демократичного руху, вона під впливом Драгоманова зближується з радикалами, а потім стає одним з лідерів першого українського соціал-демократичного гуртка в Києві, організованого разом з Іваном Стешенком, Михайлом Кривинюком та іншими. Вона співпрацювала і полемізувала з галицькими соціал-демократами на чолі з Миколою Ганкевичем.
Леся Українка підтримувала дружні стосунки з родинами Лисенків і Старицьких, з Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Михайлом Павликом, Василем Стефаником, Михайлом Коцюбинським. Франко присвятив їй статтю (1898), у якій назвав її «чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну» – за силу духу, мужність і незламність, яких бракувало багатьом її сучасникам-чоловікам.
Останні роки
1907 року Леся Українка одружилася з етнографом і фольклористом Климентом Квіткою. Останні роки вона жила переважно в Грузії і Єгипті, де лікувалася. Попри тяжку хворобу, вона продовжувала інтенсивну творчу працю: саме в останні роки були написані її найдосконаліші твори – «Лісова пісня», «Камінний господар», «Оргія».
Померла Леся Українка 1 серпня (19 липня за старим стилем) 1913 року в місті Сурамі в Грузії. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Філософський зміст творчості
Творчість Лесі Українки, як зазначають дослідники, глибоко філософська. Взаємини «людина – світ» осмислювалися нею як у площині «культура – природа», так і в аспекті «особистість – загал». Ключовими цінностями для неї були воля і правда. Проблема свободи людини, протиставленої «рабству духу», осмислювалася нею передусім у ключі національного визволення, але водночас мала і загальнолюдський, екзистенційний вимір. У наступних розділах ми розглянемо ці основні складові її світогляду.
