Зміст
Життя і діяльність Михайла Драгоманова
Мислитель-енциклопедист
Михайло Драгоманов – одна з найвизначніших постатей українського інтелектуального і громадського життя другої половини XIX століття. Історик, фольклорист, літературознавець, публіцист, соціолог, політичний мислитель, він зробив вагомий внесок у багато галузей знання. Але головним його покликанням було осмислення шляхів розвитку українського народу і людства загалом. Драгоманов був творцем першої систематичної української політичної програми, ідеологом федералізму і «громадівського» соціалізму, вчителем цілого покоління галицьких радикалів, зокрема Івана Франка і Михайла Павлика. Його впливу не уникнув жоден з українських мислителів кінця XIX – початку XX століття.
Походження і освіта
Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня (18 вересня за старим стилем) 1841 року в місті Гадячі на Полтавщині в дрібномаєтній дворянській родині козацького походження. Його батько, Петро Драгоманов, був освіченою людиною, захоплювався літературою, мав чималу бібліотеку і прищепив синові любов до книжки і вільнодумство. Молодша сестра Михайла, Ольга, згодом стала відомою письменницею під псевдонімом Олена Пчілка і матір'ю Лесі Українки.
Драгоманов навчався в Гадяцькому повітовому училищі і Полтавській гімназії, звідки його виключили за вільнодумство. 1859 року він вступив на історико-філологічний факультет Університету святого Володимира в Києві, який закінчив 1863 року. Ще студентом брав участь у діяльності недільних шкіл, у громадському русі, що піднісся в період реформ Олександра II.
Київський період
У 1864 – 1875 роках Драгоманов викладав у Київському університеті – спочатку як приват-доцент, а з 1873 року як доцент кафедри загальної історії. Його спеціалізацією була античність: магістерська дисертація «Вопрос об историческом значении Римской империи и Тацит» (1869) була присвячена Римській імперії. Водночас він займався українською історією і фольклором, публіцистикою, брав активну участь у громадському житті.
Драгоманов став одним з лідерів Київської Громади – таємного товариства української інтелігенції, що займалося культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Володимиром Антоновичем він видав двотомник «Исторические песни малорусского народа» (1874 – 1875), а також збірку «Малорусские народные предания и рассказы» (1876). Він вів активну публіцистичну діяльність у київських, петербурзьких, галицьких виданнях, обстоюючи права українського народу і демократичні реформи.
1875 року, внаслідок доносів і посилення реакції, Драгоманова звільнили з університету «за неблагонадійність». 1876 року з'явився Емський указ, що забороняв друкування українських книжок і ввезення їх з-за кордону. Громада вирішила відрядити Драгоманова за кордон для створення там вільного українського видавництва.
Женевський період
У 1876 – 1889 роках Драгоманов жив у Женеві, де розгорнув надзвичайно плідну діяльність як політик, науковець, видавець і публіцист. Він видавав збірник, а згодом журнал «Громада» (1878 – 1882) – перший український позацензурний політичний часопис, а також серії позацензурних брошур і книг українських і російських авторів. Разом із Сергієм Подолинським і Михайлом Павликом він створив так званий «Женевський гурток» – перший український соціалістичний осередок.
Женевський період став часом формування основних ідей Драгоманова. Тут він написав свої найважливіші праці: «Переднє слово до “Громади”» (1878), «Пропащий час» (1878), «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879), «Историческая Польша и великорусская демократия» (1881 – 1882), «Вольный союз – Вільна спілка» (1884), «Либерализм и земство в России» (1889).
Через свої ліві погляди Драгоманов 1885 року втратив підтримку київських «українофілів», які побоювалися, що його радикалізм шкодить українській справі. Тоді він ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами, здійснюючи – через Михайла Павлика та Івана Франка – визначальний вплив на формування українського радикального руху в Галичині. 1890 року за його ідейною участю була створена Русько-українська радикальна партія – перша українська політична партія.
Софія
1889 року Драгоманов отримав запрошення обійняти посаду професора загальної історії в Софійському університеті в Болгарії. Тут він працював до самої смерті, продовжуючи наукову і публіцистичну діяльність. До цього періоду належать «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891) і «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893) – твори, що стали своєрідним заповітом мислителя.
Помер Михайло Драгоманов 2 липня (20 червня за старим стилем) 1895 року в Софії, де і похований.
Різнобічність спадщини
Людина різнобічного обдарування, Драгоманов зробив вагомий внесок в історію, літературну критику і літературознавство, етнографію і фольклористику, політологію і соціологію, філософію політики і філософію історії. Його спадщина величезна і різноманітна: кілька тисяч праць, статей, рецензій, листів. Зібрати і видати її повністю досі не вдалося.
У наступних розділах ми розглянемо основні складові суспільно-філософського світогляду Драгоманова: його загальні світоглядні засади, філософію історії, політичну філософію і філософію національної ідеї.
