Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


михайло.драгоманов:нація.і.людство

Нація і людство. Філософія національної ідеї

Нація як складова людства

Проблема нації посідає в світогляді Драгоманова особливе місце. З одного боку, він був переконаним прихильником загальнолюдських цінностей, прав людини, міжнародної солідарності. З другого – він усе життя боровся за права українського народу і був одним з творців модерної української національної ідеї. Як поєднувалися ці дві сторони його світогляду?

Відповідь Драгоманова полягає в тому, що нація і людство не протиставляються, а доповнюють одне одного. Нації він відносив до асоціацій, необхідних елементів суспільної організації людства. «Людство є лиш сукупність націй», – стверджував він. Не існує людства абстрактного, поза націями; людство складається з конкретних народів, кожен з яких має свою мову, культуру, історію. Тому служіння людству можливе лише через служіння своєму народові, а служіння своєму народові має сенс лише як частина служіння людству.

Нація як історичне утворення

Водночас Драгоманов, як позитивіст, розглядав націю не як вічну, містичну сутність, а як історичне утворення. Нації виникають, розвиваються і змінюються в ході історії. Немає незмінного національного характеру: він є результатом історичного розвитку спільноти і тому неминуче мінливий. Тут Драгоманов полемізує з романтичною концепцією «народного духу», що її обстоював, зокрема, Костомаров у «Двох руських народностях».

Це розуміння мало важливі наслідки. Якщо національний характер не вічний, то не варто його ідеалізувати і консервувати. Народ може і повинен змінюватися, засвоюючи нове, позбуваючись того, що заважає розвиткові. Українці не повинні замикатися в «своєму», боячись втратити самобутність; навпаки, вони повинні відкриватися світові, засвоювати досягнення інших народів і на цій основі розвивати власну культуру.

Космополітизм і національність

Найчіткіше ставлення Драгоманова до співвідношення національного і загальнолюдського виражене у формулі, яку він висловив ще в «Передньому слові до “Громади”» (1878) і неодноразово повторював: «космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті і формах». Тобто ідеї і цілі – свобода, справедливість, права людини, поступ – є загальнолюдськими, космополітичними; але реалізуються вони в конкретних національних формах, на національному ґрунті, рідною мовою, з урахуванням національних особливостей.

Ця формула надзвичайно глибока. Вона відкидає як абстрактний космополітизм, що нехтує національними відмінностями і веде до асиміляції малих народів великими, так і вузький націоналізм, що ставить інтереси своєї нації вище за загальнолюдські цінності. Справжня позиція – поєднання загальнолюдських ідеалів з національними формами їх здійснення.

Критика націоналізму

Драгоманов рішуче відкидав, за його власним висловом, «не національності, а націоналізм, а надто такий, котрий сам себе виразно протиставляє людськості, або космополітизмові». Націоналізм для нього – це ідеологія, що ставить націю вище за людину і людство, вимагає підпорядкування особи нації, виправдовує ворожнечу до інших народів. Такий націоналізм, на його думку, веде до тих самих форм гноблення, з якими національний рух мав боротися.

Особливо гостро Драгоманов критикував націоналізм великих народів – російський, польський, німецький, – що прагнули асимілювати малі народи. Але він критикував і український націоналізм, коли той набував рис ексклюзивності, ворожості до інших народів, ідеалізації власного минулого. У «Чудацьких думках про українську національну справу» (1891) він полемізував з тими, хто проголошував «національну ідею» самоціллю і вимагав підпорядкувати їй усі інші цінності.

Національне і соціальне

Важливою особливістю концепції Драгоманова є ідея нерозривності національного і соціального визволення. Національне визволення невіддільне від соціальної емансипації. Особливо це стосується таких націй, як українці, позбавлених власних привілейованих верств: українське дворянство давно асимілювалося, перейшовши до польської або російської культури, і український народ складався переважно з селян. У таких націй національний і соціальний рухи зливаються в одне.

Звідси знаменита теза Драгоманова: «поганий той радикал на Україні, який не став свідомим українцем». Тобто той, хто бореться за соціальну справедливість в Україні, але ігнорує національне питання, не може досягти мети, бо соціальне гноблення українських селян нерозривно пов'язане з національним. І навпаки, той, хто бореться за національні права, але ігнорує соціальні питання, відривається від народу і приречений на поразку.

Ця думка стала наріжним каменем українського демократичного руху. Її поділяли і розвивали Франко, Грушевський, Винниченко, і вона визначила характер української революції 1917 – 1920 років, що поєднувала національні і соціальні вимоги.

Єдність українців

До головних політичних завдань українства Драгоманов відносив усвідомлення національної єдності українців, поділених між різними державами – Російською імперією і Австро-Угорщиною. Він постійно наголошував, що українці Наддніпрянщини, Галичини, Буковини, Закарпаття – один народ, і що вони повинні співпрацювати, допомагати одне одному, обмінюватися досвідом.

Сам Драгоманов був живим втіленням цієї єдності: наддніпрянець, що жив у Швейцарії і Болгарії, він мав величезний вплив на Галичину, де його ідеї сформували цілий політичний рух. Його «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893) були адресовані наддніпрянцям, але обговорювали проблеми всього українського народу.

Роль інтелігенції і культури

У розвитку національної самосвідомості, на думку Драгоманова, вирішальна роль належить культурницькій діяльності і освіті, здійснюваним свідомою українською інтелігенцією. Інтелігенція повинна нести народові знання, пробуджувати в ньому національну і соціальну свідомість, творити сучасну культуру рідною мовою.

Але Драгоманов вимагав від інтелігенції не лише культурницької, а й політичної діяльності. Культурництво без політики, на його думку, приречене на поразку, бо імперська влада завжди може заборонити культурну роботу, як це сталося з Валуєвським циркуляром і Емським указом. Тільки політична свобода може забезпечити вільний розвиток національної культури.

Значення філософії національної ідеї

Філософія національної ідеї Драгоманова – одна з найглибших і найзбалансованіших в історії української думки. Вона поєднує національне і загальнолюдське, національне і соціальне, культурне і політичне. Формула «космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті і формах», теза про нерозривність національного і соціального визволення, критика націоналізму, що протиставляє себе людству, – ці ідеї зберігають актуальність і сьогодні.

Не випадково в XX столітті Драгоманова по-різному оцінювали різні течії української думки. Для одних (Д. Донцов) він був «ліберальним космополітом», що ослаблював національну волю; для інших (І. Лисяк-Рудницький) – найвидатнішим українським політичним мислителем XIX століття, який вказав шлях до модерної, демократичної, європейської України. Сучасна Україна, що прагне поєднати національну ідентичність з європейськими цінностями, певною мірою реалізує саме драгоманівську модель.

михайло.драгоманов/нація.і.людство.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів